В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
Карта КачкарівкиКарта Саблуківки
В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
e-mail   пароль    
реєстрація | забув пароль

12 грудня 2017
Схід сонця   08:20
Захід сонця   16:57

Мы в odnoklassniki.ru
Мы в facebook.com
Мы в twitter.com


Українська Атлантида
Поема про море

Історія села

Історія села Качкарівка Бериславського району Херсонської області

Про заселення території Качкарівки та Саблуківки в стародавні часи свідчать виявлені тут курганні поховання (II тисячоліття до н. е.) , а також частково досліджене Саблуківське городище пізніх скіфів (I ст. до н. е. - II ст. н. е.) та скульптура кочівників XI-XIII ст. Поблизу села знайдені залишки поселення часу пізньої бронзи. За селом досліджено курган з похованням з ямної та катакомбної культур. У селі та за його межами знайдено крем’яні вістря стріл, сокиру-молот епохи бронзи, бронзові вістря скіфських стріл, уламки амфор скіфо-сарматського періоду, половецьку кам’яну бабу. За 0,2-2,8км на північ і північний захід від села виявлено 12 курганів висотою 0,5-4,3м. Згадка у літературі про знахідку тут ливарних матриць – помилкова, вона стосується с. Новоолександрівки Нововоронцовського району.

Карта курганів на території Качкарівської сільради

Після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 р. почалося досить інтенсивне освоєння південних степів. Переселенці займалися скотарством, особливо вівчарством, конярством, одночасно розорювали землі, сіяли хліб. Територію цю освоювали і колишні запорізькі козаки. Один з них, Марко Осадчий, мав тут зимівник, вів своє господарство. Село Качкарівка засновано наприкінці XVIII ст. переселенцями з Харківщини. Перша письмова згадка датується 1794 роком. Тут тоді налічувалося 5 дворів з 11 мешканцями (з них 6 чоловіків). Сприятливі природні умови: багата рибою річка, родючі землі, дніпровські плавні, соковиті випаси - все це приваблювало переселенців. У процесі освоєння нових земель сюди переселялися селяни з Полтавщини та інших місць, а в 1814 р. прибуло 29 селян із с. Козачі Лагері Дніпровського повіту Таврійської губернії (240, арк. 20; 245, л. 1; 370, л. 1; 1227, с. 149). Жителі Качкарівки були державними селянами. У 1826 р. в їх користуванні знаходилося 6822 десятини землі [429, арк. 2]. Качкарівці були не тільки скотарями , а й землеробами. У зв'язку з інтенсивним розвитком судноплавства на Дніпрі в 30-ті роки XIX ст. значна кількість жителів села наймалася на морську службу. Так, в 1857 р. з 268 осіб дорослого чоловічого населення 105 служили на флоті в якості вільних матросів. Чимало мешканців жило з рибного промислу.

Свою назву село отримало від слова тюркського походження «кочкар» - вівця, а татари говорять, що це не просто вівця, а головний баран в отарі. Часто маленьких хлопчиків українці величають козаком, так татари називають їх словом «кочкар».

У 1808 році у Качкарівці вже проживало 162 чоловік. (Материалы для оценки земель Херсонской губернии ,т. 6, №1649, ст. 148). Чисельність населення зростала повільно. У 1886 році, тобто майже через 80 років після заснування у цьому селі налічувалось 262 двори і 1485 жителів. Приблизно на 17 чоловік зростало населення Качкарівки щороку.

У 30-х роках XIX ст. йшов прискорений розвиток каботажного судноплавства по Дніпру. В 1834 році видано урядовий указ про встановлення звання вільних матросів. Молоді люди, які записувалися у вільні матроси, зобов'язані були відслужити на Чорноморському флоті 5 років і досконало вивчити морехідну справу. Повернувшись додому, вони наймалися на купецькі риболовецькі судна, поступали на службу до «Російського товариства пароплавства і торгівлі» і складали контингент шкіперів та матросів, які плавали по Дніпру, Дунаю, Азовському морю. У 1857 році в Качкарівці з 268 жителів чоловічої статі 105 служило на флоті і входило до місцевого «Товариства вільних матросів».

Наприкінці 50-х років XIX ст. в селі налічувалося 162 двори з 493 мешканцями (Материалы для оценки земель Херсонской губернии, ф. 14 , оп. 1 , спр.1143 , арк. 2.) Качкарівська сільська громада державних селян мала 4450 десятин землі, але посівні площі становили лише 2225 десятин, решта ж була зайнята під садибами, вигонами і плавнями. За користування державними землями качкарівці платили казні оброчний, а також подушний податки, відбували рекрутську та іншу повинності. Селяни-хлібороби часто зазнавали лиха від посух, які доводили їх до розорення. В 1863 році громада державних селян Качкарівки звернулася до властей з проханням надати 18 родинам, які не мали чим засіяти свої поля, 60 четвертей і 8 четвериків ярового та озимого хліба. Але губернські чиновники залишили їх клопотання без уваги. (Херсонський облдержархів, ф. 300, оп. 1, спр. 705, арк. 496, 497.)

Афанасьєв-Чужбинський, подорожуючи Дніпром у 1863 році, писав про Качкарівку: «За Саблуківкою, досягаючи доволі глибини (понад 5 саж.), Дніпро підходить упритул до правого крутого берега, на якому розкинулося дуже гарне село, Качкарівка, між мешканцями якого чимало вільних матросів. Народ тут у більшій частині живе добре. Сюди приходять човни за вантажем, і тут я уперше на Дніпрі зустрів ловитву оселедців. Хати у качкарівських мешканців добрі, оточені подекуди садами, і у селі для мандрівника немає ніякого утруднення у відшукуванні життєвих припасів. Качкарівці займаються рибальством не у значних однак розмірах».

Основна частина населення села займалася землеробством. Родючі землі придніпровських степів належали поміщикам та заможним селянам: графині Апраксиній Марії Дмитрівні (2653 десятини), Королю (1000 десятин), Долі Мартину (500 десятин), Гуглі й Шамшурі (по 200 десятин) та ін. (Список населенных мест .- №98, ст. 42) З 1866 року, коли указом уряду основні положення реформи 1861 року були поширені на державних селян, вони мали сплачувати за землю, якою користувалися, щорічну державну оброчну подать, сума якої була значно збільшена, а також казенні, земські, мирські податки. Крім того, селяни, якщо до складу їхніх наділів входили ділянки лісу, сплачували окремий лісовий податок. З 1886 року селяни Качкарівки переведено на викуп, причому річні викупні платежі перевищували оброчний і лісовий податки більше ніж на 80%, що свідчило про відвертий грабіжницький характер реформи (В.П.Теплицький. Реформа 1861 року і аграрні відносини на Україні. К. 1959, стор. 122-124). Викупні платежі для Качкарівських селян були визначені з розрахунку 50 коп. за десятину на рік і повинні були бути внесені протягом 44 років, починаючи з 1 січня 1887 [1595, карта с. 104, 105].

З 1886 року Качкарівка стає волосним центром Херсонського повіту. На кошти земства підрядчиком Миколою Фадєєвим, херсонським купцем, була збудована лікарня, в якій працювали лікар з фельдшером, і земська однокласна школа, в якій навчалось 152 учня (Список земледелия Херсонского уезда, ст. 54 №391). Населення страждало від епідемічних захворювань, особливо в неврожайні роки, коли більшість жителів голодувало. Качкарівська земська лікарня на 18 ліжок, побудована у 1886 р., не могла обслужити всіх жителів Качкарівської та Золотобалківської волостей. У 1913 р. в лікарні працювали тільки один лікар, 2 фельдшера, акушерка [1219, с. 8]. Перша (початкова) школа в селі була відкрита в 1873 р. Побудована на кошти сільської громади, вона і надалі містилася в ній. [1233, с. 34, 35]. Лише невелика частина дітей села шкільного віку могла отримати початкову освіту. У 1894 р. тут функціонували 2 школи: земська чотирирічна двокомплектна (152 учнів, у т. ч. 33 дівчинки) і церковно – приходська (41 учень, у т. ч. 5 дівчаток) [1267, с. 420]. Таким чином, в селі з населенням 4.5 тис. чоловік навчалося менше 200 дітей.

Більшість селянських господарств села не мала тягла, сільськогосподарського інвентарю або мала його в недостатній кількості. Культура хліборобства була низькою, врожаї збирали мізерні. У 1887 - 1888 рр.. в Качкарівській волості (утворена в 1886 р.) урожай озимої пшениці не перевищував 40 пудів, ярої - 28, ячменю - 50, вівса - 40 пудів з десятини [1227, с. 304].

Процес капіталістичного розвитку села захопив і Качкарівку. Тут посилилося розшарування селянства в результаті розорення і зубожіння бідноти, з одного боку, і зростання сільської буржуазії, в руках якої зосереджена значна частина землі, - з іншого. Згідно зі статистичними даними 1906 р. в Качкарівці 47 господарств були безземельними, 185 - мали до 10 десятин землі. У той же час 74 куркульським господарствам належало від 25 до 50 десятин, а 6 господарств володіли земельними угіддями площею понад 50 десятин. 325 селянських родин орендували 3192 десятини орної землі та сінокосів у поміщиків. Сіножаті зрідка здавалися в оренду за гроші, а в більшості випадків – за частку скошеного сіна: 3 копи отримував власник землі, 2 - орендар. Нерівномірно розподілялася і робоча худоба, тому більшість селян не мала можливості обробляти свої наділи. У 126 господарствах взагалі не було ніякої худоби [1215, с. 27].

У 1906 році з 353 господарств Качкарівки 47 були безземельними, 39 мали менше як по 2 десятини і 146 господарств - від 2 до 7 десятин землі. 325 селянських сімей орендували 3192 десятин орної землі і сіножатей у поміщиків. Багато селян не мали чим обробляти свої наділи. У 126 господарств не було ніякої худоби (Данные об зкономическом положений селений Херсонского уезда в сельскохозяйственном отношении по подворным спискам уездной землеустроительной комиссии в 1906-1907г.г. Херсон , 1908 , стр. 27 ) Безземельні селяни працювали в поміщицьких економіях. Щороку багатьом доводилось їздити до Каховки на весняний ярмарок, де наймалися в строкарі. Багато селян працювали вантажниками хліба на пристані.

Тяжке економічне становище, політичне безправ'я викликали протест проти існуючих порядків. Зростанню політичної свідомості й активності трудівників села сприяла революційна пропаганда, яку в роки першої російської революції проводила через своїх представників у Качкарівці Херсонська організація РСДРП. У 1905 р. в селі виник соціал-демократичний гурток, учасники якого поширювали листівки революційного змісту серед найбідніших верств населення [1398, с. 466; 1478, с. 182, 184; 1433, с. 121]. Революція 1905 року мала вплив і на качкарян. Сільські активісти Пимон Голінський, Ісаак Петахович, лікар Бутман агітували народ проти царизму. Члени гуртка збирали селян на сходки, роз'яснювали їм необхідність революційної боротьби проти гнобителів. У грудні 1905 р. бідняки Качкарівки спільно з селянами с. Дудчани розгромили садибу поміщика Смирнова, почали порубку лісу, палили скирти поміщицького хліба. У відповідь на це місцева влада викликала загін козаків на чолі з офіцером. Карателі прибули в село з кількома артилерійськими знаряддями. Учасники селянського виступу були піні екзекуції: їх висікли різками на площі перед будівлею волосного правління [1298, с, 482].

Столипінська аграрна реформа, спрямована на зміцнення куркульства, ще більше поглибила соціальне розшарування в селі. Тільки з 1907 по 1912 р. земельні наділи качкарівських селян зменшилися в середньому з 5 до 4 десятин на двір [1215. з. 26; 1266. з. 38] (дроблення наділів сприяв і зростанню населення). Безтяглові селяни, виходячи з общини, не мали чим обробляти землю і продавали її частково, а іноді й повністю. Заможні селяни ж, переселяючись на відруби, налагоджували господарства, у яких усе більш широко використовували працю безземельних і малоземельних односельців. За 5-6 місяців сільськогосподарських робіт вони отримували по 45-50 руб., а поденні робітники - чоловіки - 35-40 коп. в день, жінки - 25-30 коп. Після закінчення польових робіт качкарівські селяни промишляли рубкою лози й очерету, рибальством. Частина мешканців займалася випалюванням деревного вугілля.

На початку XX ст. завдяки глибоководній пристані Качкарівка відігравала значну роль у вивезенні сільськогосподарських продуктів, що надходили з навколишніх сіл. Звідси вони направлялися в Херсон, Миколаїв, Одесу. Обсяг перевозок хліба збільшувався: якщо в 1908 р. через Качкарівську пристань було відправлено понад млн. пудів зерна, то в 1911 р. - 2014 тис. пудів [1277, с. 45; 1279, с. 58]. Крім хліба, звідси вивозили вовну, овчини, кавуни, рибу, а також деревину (ліси в околицях Качкарівки займали приблизно 1,5 тис. десятин, і в 1887 на базі казенних лісових ділянок було створено лісництво). У селі швидко розвивалася торгівля, кустарні промисли. Тут знаходилися лісосклад, 4 зернових комори, діяли млин та олійниця. На початку XX ст. в Качкарівці працювали 8 кузень, 6 шевських майстерень, бондарня, 2 швейні майстерні, чинбарня. Розвивалася торгівля, в селі налічувалося 20 торгівельних закладів з річним товарообігом близько 140 тис. руб. Двічі на рік влаштовувалися ярмарки, раз на місяць - торги худобою, щотижня, в четвер, збиралися базари [1482, с. 641]. Незважаючи на те, що Качкарівка перетворилася в один з важливих перевалочних і торговельних пунктів Херсонщини, вона мала досить непривабливий вигляд: у селі переважали низькі мазанки, криті очеретом або соломою. З кам'яних будівель була лише церква і 17 будинків місцевих багатіїв.

1913 рік. Коваль - Кирило Шокуров. Житель с. Качкарівк

У 1910 році за проектом відомого архітектора Бернардацці у Качкарівці був побудований храм Покроваи Пресвятої Богородиці, який стоїть і нині. При церкві діяла церковно-парафіяльна школа, в якій навчався 41 учень. У селі, де мешкало близько 4,5 тис. чоловік, навчалося менше 200 дітей.

З радістю зустріли трудящі Качкарівки звістку про повалення самодержавства в лютому 1917 р. У квітні вони обрали Раду селянських депутатів, сподіваючись, що вона допоможе їм отримати землю. Однак Рада, а також волосний земельний комітет (створений тоді ж) [1569, докладу., С. 362] обмежилися обіцянками, пропонуючи відкласти рішення земельного питання до розгляду його Установчими зборами.

Засилля меншовиків та есерів в Раді позначилося і на вирішенні продовольчого питання: у той час як населення Херсона та повіту голодувало, на пристані в Качкарівці хліб лежав під відкритим небом, транспорт же був зайнятий перевезенням кавунів [1184, с. 15]. Революційно настроєні солдати Д. І. Ніс, М. М. Голоман, С. В. Завізний та інші, які повернулися в село з фронту, роз'яснювали населенню, що тільки більшовики можуть вирішити питання про мир і дати селянам землю, й агітували односельців домагатися більшовизації Ради.

У січні 1918 р. в селі встановлено Радянську владу, ліквідовані волосне земство й інші органи Тимчасового уряду, створений червоногвардійський селянський загін. Представники села в лютому 1918 р. були делегатами Херсонського повітового з'їзду Рад селянських депутатів. Качкарівці вітали постанови губернського та повітового з'їздів про проведення в життя ленінського Декрету про землю. Створена при Раді земельна комісія приступила до обліку та розподілу серед селян нетрудових земель та сільськогосподарського реманенту.

Однак у березні сюди вдерлися австрійсько-німецькі окупанти. Загарбники і їх ставленики встановили в селі режим терору, насильства і грабежів. Організатором боротьби населення проти окупантів і гетьманщини виступив Качкарівський підпільний партійний осередок, створений Херсонським повітовим партійним комітетом. Більшовики - підпільники на чолі зі своїм керівником Я. А. Гуляйбідою підтримували тісні зв'язки з підпільним ревкомом, активно діяли в с. Дудчани [1084, л. 13], допомагали продовольством і зброєю партизанському загону, яким командував Р. М. Мірошниченко [972, л. 49], проводили революційну пропаганду серед селян і солдатів окупаційних військ. У селі й волості поширювалися листівки Херсонського підпільного губкому і Одеського обкому КП (б)У, які закликали до боротьби з ворогами, відновлення влади Рад. Листівки доставляли в Качкарівку підпільники з Дудчан - Я. Т. Махиня, П. С. Руденко та інші. Особливо активізувалася робота більшовицького підпілля в кінці вересня 1918 [1184, с. 133; 1067, л. 53]. Партизанська війна, більшовицька агітація підривали окупаційний режим. У військових частинах окупантів і гетьманців почався розклад. Під тиском партизанів окупанти мусили залишити село. Перепочинок був нетривалий, вже в грудні в Качкарівку вступили війська Директорії. А в кінці січня 1919 село потрапило в зону англо-франко-грецької інтервенції. У березні 1919 р. в результаті успішного наступу частин Червоної Армії і дій партизанів село було звільнене, відновлені органи Радянської влади. Наприкінці лютого - початку березня 1919 бідняцька молодь Качкарівської волості у складі організованого в Дудчанах партизанського загону билася з інтервентами під Херсоном. У ті дні багато хто з качкарівців влився до лав Червоної Армії [972, л. 28, 39].

Земельний відділ волосної Ради одразу ж приступив до підготовчих робіт з проведення зрівняльного розподілу землі. Були складені волосна карта землекористування та списки їдців, терміново створювався насіннєвий фонд. У Качкарівській волості на колишніх нетрудових землях поміщика Агаркова і Бізюкова монастиря розпочалася організація перших радянських культурно-показових господарств, для яких було відведено більше 3,5 тис. га землі [1156, с. 60, 61, 87]. Качкарівці брали участь у проведенні «Тижня допомоги» Червоній Армії, виконання продрозверстки. Одностайно виступили вони в травні 1919 р. проти заколоту отамана Григор'єва.

Качкарівська волость у цей час налічувала 6820 чоловік. Домогосподарств у Качкарівці було 667 із загальною кількістю населення 3417чол., за національним складом : українців - 648 сімей, росіян -11, євреїв -3. Під час першої світової війни більшість працездатних чоловіків с. Качкарівка, як і інших сіл, були відправлені на фронт. У зв'язку з цим чисельність населення різко скоротилася: якщо у 1912 р. у селі проживало 5186 чоловік, то в 1916 р. - всього 3309 чоловік [1269, с. 88]. Військова влада реквізували у селян коней і вози, зросли ціни на паливо, шкіряні вироби та ін. Через брак робочих рук і тяглової сили частина земель не оброблялася, продуктивність селянських господарств знизилася. Скориставшись труднощами воєнного часу, торговці штучно створювали дорожнечу [1280, с. 34 - 36].

Революційна частина молоді села записувалася в червоногвардійські загони, щоб захищати владу Рад, і пліч-о-пліч з робітниками Херсона билася з інтервентами на підступах до міста [972, л. 39, 40, 57]. У серпні 1919 р. в село увійшли денікінці. Вони відновили старі порядки, повернули землі поміщикам . Більш ніж півроку денікінці стояли в селі, а це значить, що село утримувало армію. Збиток, нанесений ними селянам, склав 6,7 тис. руб. золотом [972, л. 34]. Наприкінці січня 1920 червоноармійські частини за допомогою партизанського загону, сформованого з селян волості, очистили Качкарівку від білогвардійців. 22 січня 1920 на загальних зборах було створено волосний ревком у складі селян-бідняків Ф. І. Меркотана, М. К. Леня, М. К. Панченка, а через чотири дні - сільський ревком. Велику допомогу у створенні органів Радянської влади надали населенню волості політбійці 14-ї армії [972, л. 34; 514, л. 1]. У березні того ж року в усіх селах волості пройшли вибори до Рад. 4 квітня приступив до роботи волосний виконавчий комітет Ради, трохи пізніше - Качкарівський сільський виконком. У своїй діяльності вони спиралися на КНС (організований наприкінці травня), до складу якого увійшло 38 найбідніших селян [514, л. 45, 133]. Органам Радянської влади доводилося працювати в складних умовах. Врангелівці, що закріпилися на лівому березі Дніпра, намагалися захопити плацдарм на правобережжі. Їхні загони не раз переправлялися через річку і нападали на село. У перших же числах липня, скориставшись тим, що 2-й Латиський полк, дислокований у районі Качкарівки, був перекинутий на іншу ділянку фронту, білогвардійці за підтримки деяких селян увірвалися в село. Вони грабували жителів, розстріляли кількох червоноармійців. Наступного дня білогвардійці повторили спробу захопити Качкарівку, але були вибиті загоном міліції [890, л. 83].

4 липня 1920 відбувся волосний з'їзд Рад, який прийняв рішення передати військовим частинам 17,2 тис. пудів зерна, 238 голів худоби, картоплю, сало та інші продукти харчування, зібрані жителями, а також реквізовані у куркулів. Коли на початку серпня з'єднання Червоної Армії перейшли в наступ проти врангелівців, Качкарівський волвиконком спільно з комнезамом підготували засоби для переправи бійців 51-ї стрілецької дивізії на лівий берег Дніпра [1150, с. 628]. Після ліквідації безпосередньої загрози захоплення села білогвардійцями виконком сільської Ради приступив до вирішення земельного питання. Згідно з постановою волвиконкому 8891 десятина землі під осінню сівбу 1920 р. була розподілена з розрахунку 2 десятини на їдця. Відібрані у так званих куркулів надлишки землі, сільськогосподарського інвентарю, посівного матеріалу були розподілені між бідняками. Із 17 тис. десятин колишньої економії поміщика Агаркова 2 тис. десятин були виділені насінницьким господарствам[514, л. 48. 109; 671. л. 4]. У 1921 р. з цього ж маєтку отримали землю і кілька десятків сімей качкарівських селян. Переселившись ближче до своїх наділів, вони заснували село Будище [771, л. 4-6]. Навесні 1921 р. селяни Качкарівки засіяли значну площу, однак у зв'язку з посухою майже весь хліб загинув. У 1922 р. в селі голодувало 90 відсотків населення.

У 1922 році на хуторі Шуригіна Качкарівської волості був створений сільськогосподарський колектив (Ф. №1084. ОП №1ед.хр. №2, лист.40) У березні 1923 року в Качкарівці засновано сільгоспколектив «Жовтнева революція» (Ф.№1084 ОП №1 ед.хр. №5 л.1). У цьому ж році Качкарівка стала районним центром Херсонського округу Одеської губернії. До Качкарівського району входили 21 сільрада, 68 населених пунктів (Отчет Херсонського окружного исполнительного комитета Советов за 1922-1923 г.г. X., 1923, стр.247) У селах району діяли 5 осередків компартії, у яких налічувалося 54 комуністи. 1924 році до партії за ленінським призовом прийнято 27 селян - незаможників. Був і комсомольський осередок, який налічував 18 комсомольців. Один за одним створювались колгоспи на території Качкарівського району. У 1929 році в с.Качкарівка утворилося 2 колгоспи - «Незаможник» і «Жовтень». В артіль «Жовтень» входило 22 чол., голова артілі Ф.Забілін, члени правління Слісарчук Семен і Кривошея Терентій. У 1930 році село стало суцільно колективізованим. У 1930 році в Качкарівці було засновано районну газету «За колективізацію», яка існувала до березня 1931 року, до ліквідації району.

Столярна майстерня 30-тих років.

Дуже важким для качкарян був початок 30-х років. Примусова колективізація, продрозверстка, безгосподарність, «розкуркулення» привели селян до голоду. За свідченнями старожилів Андрусенка Д.К.. Андрусенко К.А., Голівщука М.П. та інших, багато людей рятувалося рибою, яку ловили в Дніпрі, але багатьом довелося голодувати. Вночі селяни йшли до скирт в поле і вивіювали зерно, з якого потім варили їжу. Але й цей хліб забирали активісти. Люди пухли, вмирали від голоду. По селу їздила бригада і збирала трупи, відвозила на кладовище й скидала в одну яму. Весною селяни збирали траву й вживали як їжу. На території села були склади з кукурудзою та зерном, на елеваторі зерно гнило під відкритим небом, а люди вмирали від голоду.

Місце поховання жертв голодомору 1932-1933років. Освячення хреста 22.11.2008року до 75- річчя трагедії.

Тільки в 1935 році стало трохи легше. Важливим засобом організаційно-господарського зміцнення колгоспів стала МТС, створена у березні 1932 році (Херсонський облдержархів, ф. р-3184, оп. 1, спр. 8, арк. 2) На поля вийшли ЗО тракторів ХТЗ, ЧТЗ і «Універсал». Поступово налагоджувалося господарство колгоспів «Незаможник, об*єднуйсь!» та «Червоний металіст», за якими було закріплено 4.1 тис. га і 5.75 тис. га. Зростала урожайність сільськогосподарських культур. Крім зернових, у колгоспах вирощували бавовну. Так, 1937 року ланка Є.В.Коломієць зібрала з кожного гектара понад 9 ц. бавовни-сирцю. У передвоєнні роки колгоспникам видали по 2-3 кг зерна на трудодень і по 3-4 крб. грішми. У 30-х роках в селі розвивалася місцева промисловість: працювали цех Херсонського рибокомбінату, елеватор, лісництво. Виконувала виробничі плани риболовецька артіль «Червоний Жовтень».

Кінець 30-х років ХХ століття. На колгоспні поля вийшли трактори Качкарівської машинно-тракторної станції.

З ліквідацією в 1931 році Качкарівського району Качкарівка увійшла до Бериславського району. У ній успішно розвивалися заклади освіти та охорони здоров’я. До середини 30-х років була ліквідована неписьменність. 1936 року на базі семирічної створено середню школу, в якій навчалося півтисячі учнів. У 1937 році в Качкарівці спорудили Палац культури, де були створені всі умови для розвитку народних талантів. Качкарівський хор під керівництвом О.І.Дзюбенка виступав з творчими звітами у Києві,а1939 року на Всесоюзній сільськогосподарській виставці брав участь у змаганні багатьох хорових колективів союзних республік. Місцеву лікарню розширили до 30 ліжок, діяли медичний пункт , аптека (Херсонський облдержархів , ф.р-607, оп.1, спр.402, арк..191) Напередодні Великої Вітчизняної війни в селі було 2 колгоспи - імені Кірова і «Червоний металіст», лікарня, середня школа, рибцех, бавовняний пункт, елеватор, сільське споживче товариство, рибколгосп «Червоний Жовтень».

Кінець 30-х років ХХ століття. На Комарівській свинофермі. Свинарки Фланчева і Ткач

1937рік. Ланка бавовнярів Є.Ф. Коломоєць з перехідним червоним прапором. Так заохочували передовиків сільського виробництва.

Прерші Комсомольці

Будинок культури. Побудований в 1937р. Під час Великої Вітчизняної війни був зруйнований. Відбудований у 1965р.

Мирну працю й спокій селян порушили німецько-фашистські окупанти. Хлібороби залишили поля з недокошеним хлібом й пішли захищати Батьківщину. Качкаряни воювали на різних фронтах Великої Вітчизняної війни, більше 120 з них не повернулося додому. Глибоко в тил країни відганяли худобу Чвільов Костянтин, Бабенко Влас та ін. 28 серпня 1941 року загарбники вступили в Качкарівку. Населення чинило опір окупантам. Дубина Василь, Кравченко Яків, Штанько Василь, Шейко Денис і ін. організували партизанську групу, яка діяла в плавнях. Начальником штабу партизанського загону М. І. Павловського був голова Качкарівського сільвиконкому Іщенко Микита Євдокимович. Фашисти розстріляли комуністів: директора рибзаводу Загубибатька, працівника сільради Кононенка Григорія, Щербака Семена, Михайлика Кузьму, дві сім*ї євреїв, з них сім*ю зубного техніка Квартирової з двома дітьми, комсомольця Миколу Меркотана, юнаків Ткача Анатолія ,Губенка Леоніда, Кисіля Михайла . 78 юнаків і дівчат погнали в Німеч-чину на роботу. Партизани Дубина Василь, Кравченко Яків, Штанько Василь, Шейко Денис були розстріляні німцями. Поховані вони на території Палацу культури. Всього 40 жителів Качкарівки загинули за два з половиною роки окупації. За мужність і відвагу , проявлені в боях проти фашистських загарбників, 198 воїнів - качкарян нагороджено орденами і медалями Радянського Союзу. 10 березня 1944 року частини 10-го гвардійського стрілецького й 2-го гвардійського механізованого корпусу Червоної Армії з боєм визволили Качкарівку (Херсонський облдержархів , ф. р-3264, оп.1, спр.62, і арк.2)

Мешканці Качкарівки пишаються своїм земляком Є.Є.Морозом, який відзначився ще в боях з японськими мілітаристами на Халхин-Голі у липні 1939 року. У роки Великої Вітчизняної війни бойові подвиги Мороза Є.Є. відзначені двома орденами Червоного Прапора, орденами Червоної Зірки та багатьма медалями (газета «Маяк», 15 жовтня 1968р.) За успішне здійснення операції по форсуванню Дніпра звання Героя Радянського Союзу удостоєно і майора Шейка Бориса Петровича.

Палац культури. 1944р.

Палац культури. 1964р.

Після звільнення села почалася напружена робота по його відбудові. 3 416 працездатних у колгоспі «Червоний металіст» жінок налічувалось 372. Орали коровами, сіяли вручну. Колгосп мав всього 5 коней і 39 корів . Відновили роботу МТС, рибартіль «Червоний Жовтень», лікарня, аптека, школа. 1947 року реконструйовано качкарівську пристань. У 1959 році качкарівські колгоспи об’єдналися в одне господарство, яке назвали іменем В.І.Леніна. 13 квітня 1960 року за рішенням загальних зборів трудівників колгоспу ім.Леніна він увійшов до складу щойно організованого радгоспу «Дружба». Радгосп поступово перетворився на високомеханізоване сільськогосподарське підприємство по виробництву м’яса, молока, зерна. Організований відділок зрошуваного землеробства, що займається овочівництвом. Трудівники радгоспу активно включалися у всенародний рух за комуністичну працю. У 1966 році 20 передовиків радгоспу удостоєні урядових нагород. Двома орденами Леніна відзначено самовіддану працю телятниці М.Д. Дорош, яка протягом семирічки виробила 120 тонн м’яса, орденом Трудового Червоного Прапора – доярки Г.І.Улінець, яка щороку і надоювала по 3 тис. кг молока від кожної закріпленої за нею корови. Орденом Леніна нагороджений комбайнер Г.М. Пугач. Орденом Трудового Червоного) Прапора нагороджений тракторист А.К. Неклеса.

1952рік. Вид на Качкарівку з плавнів.

В 1954році частину Качкарівки поглинуло Каховське море. Качкаряни втратили дніпровські плавні, де були родючі землі, річку ,багату рибою, соковиті випаси.

Так виглядали плавні до затоплення.

Качкарівський народний хор. Звання народного хору отримав у 1967 році. Керівник Приходько Віктор Федорович, вчитель музики Качкарівської загальноосвітньої школи. Акомпоніатор Коломійчук Віктор Миколайович. Фото 1967року.

За 70-80-і роки невпізнанною стала Качкарівка. Замість жалюгідних халуп, що тулилися одна до одної на дніпровських кручах, виросли добротні цегляні будинки для спеціалістів та робітників сільського господарства, cільської інтелігенції. У кінці 1972 оку здана в експлуатацію нова школа, трохи пізніше побудоване нове приміщення дитячого садка, центральної контори, магазин та ін.

70-і кори. Вшанування переможців жнив. Директор радгоспу «Дружба» Шугай М.І. вручає комбайнерам перехідний червоний прапор.

1травня 1976рік.

Секретар партійної організації радгоспу Краєвський Б.Г.

Значно розширив свої можливості радгосп «Дружба», особливо в галузі тваринництва. На тваринницькому комплексі вирощували тисячі нетелів, які поповнювали дійне стадо всього району. Молочнотоварна ферма №3 налічувала 800 голів корів. У 80-х роках було асфальтовано три вулиці, на інших облаштовано тверде покриття. Все село освітле-но, працювала водопровідна мережа. Реконструйовано Будинок культури, відкрито три магазини, їдальню, ательє для пошиття одягу та ін. Невпинно підвищувався загальноосвітній і культурний рівень трудівників села. У 1970 році в селі налічувалося 48 спеціалістів з вищою і 85 із середньою спеціальною освітою. У 1967 році качкарівський хор отримав високе звання народного. У 2004 році це ж звання отримав жіночий вокальний ансамбль «Чарівниця» та дитячий хореографічний колектив «Веселка» (керівники Приходько В.Ф., Чекамова Г.Д., Бойко С.В.)

Пилорама будівельного відділу. Місяйло М.Ю., Щербак В.

Розчинний вузол. Тут готували розчин для штукатурів та мулярів.

Доленосні для України дев'яності роки внесли свої корективи і в життя села. Занепало сільське господарство, розпався радгосп «Дружба». Натомість утворилися два товариства з обмеженою відповідальністю «Південне» та «Таврія», фермерські та одноосібні господарства. Зникла така галузь, як тваринництво. Втрачені робочі місця, внаслідок чого зменшилася кількість населення. Прикро констатувати, але в 2008 році до Качкарівської загальноосвітньої школи прийде всього чотири першокласники, чого в історії школи ще не було. Непотрібні стали агрономи й зоотехніки, бухгалтери й ветеринарні лікарі, робітники будівельних професій. Проте село виживає і є навіть позитивні зрушення. Відновлено будівництво нового приміщення лікарні, працюють 7 торгових точок, дитячий садок, будинок культури, школа, поштове відділення та ін. Все частіше на вулицях села можна побачити молодих мам з колясочками, а це викликає впевненість у тому, що село піднімається і стає на ноги, що в Качкарівки є майбутнє.

З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1083 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

2008 р.




Copyright © Качкарівка 2012 | Сайт сделан в ITlux.com.ua