Качкарівка в 1917 – 1920 роки
Початок ХХ століття… Буремні, овіяні революційною романтикою роки другого десятиліття… Повні надій і сподівань, тривоги й розчарувань, затаєної й відкритої ненависті до влади та тріумфу й перемоги найбідніших верств населення. Цим рокам передувала перша світова війна, під час якої качкарівці зазнали тяжких випробувань. Багатьох чоловіків мобілізували до армії, навіть тих, хто був єдиним годувальником в сім’ї. Багато з них загинуло , тому чисельність населення Качкарівки різко скоротилося. Якщо в 1912 році в селі налічувалося 5 186 жителів, то у 1916 році кількість мешканців вже становила 3 309 чоловік. ( Список населенных мест Херсонской губернии .(По данным Всероссийской сел.-хоз. переписи 1916г.) Александрия, 1917, стр. 88)
Військова влада реквізувала у селян коней і вози. Через нестачу робочих рук і тягла частина земель не оброблялася, продуктивність селянських господарств знизилась. Вже на другий рік війни порівняно з 1913 роком середня врожайність зернових культур зменшилась на 35 % . Скориставшись труднощами воєнного часу , місцеві торговці штучно створювали дорожнечу. До війни пуд пшеничного борошна коштував 1 крб. 32 коп., а в 1915 році ціна підскочила до 2 крб. Також зросли ціни на паливо, шкіряні вироби та інше.( Статистико- экономический обзор Херсонського уезда за 1915 год, Херсон, 1917, стр. 034-036)
Після повалення самодержавства в лютому 1917 року качкарівські селяни сподівалися на поліпшення їхньої долі, на те, що обрана ними у квітні Рада селянських депутатів допоможе забрати поміщицьку землю. Однак Рада, яка складалася в більшості з есерів і меншовиків (Історія міст і сіл України, Херсонська область, 1972, стор. 159) , обмежувалася лише обіцянками , пропонувала чекати розв’язання земельного питання Установчими зборами, але заможні селяни погрожували розправитися з тими , хто самочинно захоплював землі. Всі ці негаразди позначилися й на розв’язанні продовольчого питання. У той час, коли населення Херсона й повіту голодувало, на пристані в Качкарівці хліб лежав просто неба, а транспорт був зайнятий перевезенням кавунів (« Победа Советской власти на Херсонщине», стор. 15.)
Революційно настроєні солдати Д.І.Нос, М.М. Голоман, С.В. Завізний та інші , які повернулися в село з фронту, агітували односельчан домагатися більшовизації Ради, мовляв, тільки більшовики можуть дати їм землю і мир.
У січні 1918 року в Качкарівці було встановлено радянську владу. Однак у березні сюди вдерлися австро-німецькі окупанти . Влітку 1918 року у сусідніх Дудчанах створено підпільний ревком, який проводив роботу в трьох волостях: Качкарівській, Золотобалківській , Архангельській.( «Родной край», Херсонський край.-1918-5 липня) Підпільний партосередок, створений Херсонським партійним комітетом , організував боротьбу населення проти ворога ( Херсонський облдержархів , Ф. Р-3264, оп.2, спр.7, арк.13). Підпільники на чолі зі своїм керівником Я. Гуляйбідою підтримували тісні зв’язки з підпільним революційним комітетом, що активно діяв в Дудчанах, допомагали продовольством і зброєю партизанським загонам волості, якими командував Р.М. Мірошниченко(Херсонський облдержархів, ф. Р-2038, оп.!, спр,1, арк.. 49). Підпільники проводили революційну пропаганду серед німецьких і австрійських солдатів. Це підривало окупаційний режим ,у військових частинах окупантів і гетьманців почався розклад.
У другій половині листопада 1918 року окупанти мусили залишити село, та перепочинок був нетривалим, бо вже у грудні в Качкарівку вступили війська націоналістичної Директорії. У березні 1919 року село було взято частинами Червоної Армії. Але тієї ж весни жителям довелося вести боротьбу проти загонів Григор’єва, а в серпні до села ввійшли денікінці, які перебували в селі більше ніж півроку. Збитки, заподіяні селянським господарствам Качкарівки , становили понад 6,7 тис. крб.. золотом, було вбито 36 чоловік, тяжко поранено 7.(Херсонський облдержархів, Р-882, оп.2, спр.64, арк.79).
Для організації боротьби населення проти білогвардійців до Качкарівки з Дудчан приїхали підпільники Я.Т. Махиня та І.С. Руденко( Херсонський облдержархів, Р-3264, оп.1, спр.33, арк..53) Сформований з місцевих жителів партизанський загін допомагав Червоній Армії визволяти населені пункти Качкарівської та сусідніх волостей від денікінців. Качкаряни були втягнуті у вир громадянської війни. У період, коли влада в селі змінювалася мало не щомісяця, на території волості розгулялися великі й малі банди. Як написав у своїх спогадах колишній волосний голова військового відділу Руденко Дмитро Іванович, 1890 року народження, в селах Качкарівської волості орудувала банда з 32 чоловік. Виявилося , що бандити були з Біляєвки, банда складалася з підлітків 13-17 років. Вони грабували й убивали селян .
Дуже важко доводилося населенню у ці роки. Постійні грабунки велися всіма, хто вступав до села. Фураж, сіно , продукти харчування забиралися, у хатах квартирували солдати. Як писав той же Руденко Д.І., в 1919 році була організована як волосна, так і сільська міліція. Для її існування волосна рада постановила кошти «взыскать из зажиточного класса по средствам обложения денежной контрибуции, поручить военному комиссару взымать и доставить в волосную кассу». На початку 1919 року був націоналізований млин поміщика Короля. Газета « Родной край « 29.11.1919 року повідомила про напад махновців на поштовий катер в Качкарівці. Загинуло 8 ні в чому не винних людей.
Радянська влада деякий час не існувала, але в другій половині січня 1920 року була поновлена. 22 січня на загальних зборах селян створено волосний ревком у складі бідняків Ф.І. Меркотана, М.К. Леня, Н.К. Панченка, а через чотири дні - сільський ревком, головою якого обрали Меркотана Фадея Івановича. У березні того ж року в усіх селах волості відбулися вибори до Рад. 4 квітня приступив до роботи волосний виконавчий комітет на чолі з Росем Юхимом, трохи пізніше – Качкарівський сільський виконком. У своїй діяльності вони спиралися на комітет незаможних селян ( КНС), організований наприкінці травня в складі 38 чоловік ( Херсонський облдержархів, ф. Р-37, оп.2, спр.8, арк.45, 133).
Здавалося б , що життя налагодилося, та спокою селянам не було. Війна продовжувалася. У травні 1920 року формувалися загони бійців , що йшли громити Денікіна, Врангеля. Вони відбивали напади загонів Петлюри і Махна. Активними учасниками й організаторами боротьби за встановлення радянської влади на селі були Стародубець, Іванов та інші. Посилився бандитизм. Боротьбу проти нього очолив Качкарівський волревком, при якому було організовано волосну трійку, з членів КНС створено загін. У ліквідації бандитських зграй особливо відзначилися комнезамівці І.Ю.Запорожченко, Т.Г. Аввакумов, І.Д. Кисельов, за що Херсонський окрвиконком нагородив їх грамотами ( Херсонський облдержархів, ф.Р-2, оп.1, спр. 35, арк.. 52, ф. Р-1084, оп.1, спр.2, арк. 7 ) Коли на початку серпня 1920 року з’єднання Червоної Армії перейшли в наступ на врангелівців, Качкарівський волвиконком разом з комнезамом підготував засоби для переправи бійців 51-ої стрілецької дивізії на лівий берег Дніпра (Гражданская война на Украине, т. 3, стор. 628).
У середині 1920 року Качкарівка стала прифронтовим селом. Врангелівці, які закріпилися на лівому березі Дніпра, робили спробу захопити плацдарм на правобережжі. Їхні загони не раз переправлялися через річку і нападали на село. Так, у перших числах липня , скориставшись тим, що 2-й Латиський полк, дислокований в районі Качкарівки, був перекинутий на іншу ділянку фронту, білогвардійці з допомогою деяких жителів увірвалися в село, пограбували оселі селян, вбили кількох червоноармійців. Наступного дня цей загін знову намагався захопити Качкарівку, але був відбитий міліцією ( Херсонський облдержархів, ф. Р-1887, оп.3, спр. 1, арк.. 83).
4 липня 1920 року відбувся волосний з*їзд Рад, який закликав населення збирати для Червоної Армії продовольство. Виконуючи це рішення, волосний продовольчий відділ передав військовим частинам 17,2 тис. пудів зерна, 238 голів худоби, багато картоплі, сала та інших продуктів харчування, зібраних жителями, а також реквізованих у так званих куркулів( Гражданская война на Украине, т.3, стор. 628).
Після ліквідації безпосередньої загрози захоплення села білогвардійцями виконком сільської ради почав втілювати в життя земельний закон Всеукраїнського Революційного комітету. У 1920 році Качкарівська волость налічувала 6 820 жителів. Домогосподарств у Качкарівці було 667 із загальною кількістю населення 3 417 чоловік, за національністю- господарств українців -648, росіян- 11, євреїв- 3. 8 891 десятину землі під осінню сівбу 1920 року розподілили , згідно з постановою волвиконкому, по 2 десятини на їдця. У так званих куркулів відбирали лишки землі, сільськогосподарський реманент, посівний матеріал та передавали бідноті. На базі колишніх поміщицьких маєтків організовувалися радянські господартва. З 17 тис. десятин землі колишньої економії Агаркова 2 тис. виділено насінницькому господарству( Херсонський облдержархів, ф. Р-37, оп. 2, спр.8, арк..48, 109, 116, ф.Р-442,оп.5, спр. 48, арк.4).
Працювати б спокійно , але бої продовжувалися ще й 1921 року. 23.02. 1921р. начальник 4-ого району повітової міліції доповідав: « За відомостями, отриманими мною від розташованого у селі Качкарівці 129 Курського полка і повідомлення Повітміськчека, паралельно берегу Дніпра по Таврійському боці рухається банда Махна, за одними даними чисельністю 800 шабель і 1000 багнетів з двома гарматами, маючи на чолі Махна. Учора зайнята ними Велика Лепетиха. Про дальший рух є три версії: про переправу на Херсонщину у Бериславі, за другою – переправа має бути у селі Золотій Балціі ,третя- очікують переправу у селі Качкарівці. Біля Лепетихи, у Каїрах розташований батальйон 129-го полку. Сьогодні очікують у Качкарівці батарею. Заходи охорони нашого берега вжиті.»
Через 3 дні махновці близько 2 000 осіб раптово наскочили на Велику Олександрівку. У Херсона просили терміново відрядити «повний штат міліціонерів і підрайонного для Новокам’янки і 3 для Качкарівки. З місцевих ніхто на службу в міліцію не йде через не акуратну видачу платні, пайка, обмундирування і подій останніх днів».
Отже, війна ще вирувала, а селяни страждали. У книзі « Історія міст і сіл України , Херсонська область» на стор.159 зазначено, що « з великим піднесенням зустріла селянська біднота Качкарівки звістку про перемогу Жовтневої соціалістичної революції та ленінські декрети». Та деякі документи свідчать про інше. Ось читаємо в « Робочому зведенні інформаційної частини особливого відділу 15-ої дивізії від 15 квітня 1921р.»: « Село Качкаровка:отношение крестьян к Сов.власти очень враждебное в связи с взятием разверстки и недостатка сельско-хозяйственного. Большинство крестьян рады приходу Махна, они говорят, что Махно правильно идет а Соввласть грабит и нам ничего не дает Элементы выкрикивающие против Соввласти - Кривошеев и Кисель. При выборе посевкома в Качкаровке наблюдалось, крестьянство все цело было настроено против посевкомов. 14 марта с.г. собрание сорвано. К Кр. Армии и к самим красноармейцам отношение очень враждебное. Вообщем селе Качкаровке большая деорганизация милиция пьянствует и к делам относится плохо. Коммунистическая ячейка в селе халатно относится к делу, крестьяне даже незнают о существовании таковой» ( ДАХО, ф.Р-1887, оп.3, спр.248, арк.138). Примітка: правопис оригінала збережено.
Тож нічого дивного немає, що після такої революції у 1921 році селян настиг голод, який підстерігав їх ці роки. Як висновок, можна сказати, що будь-які суспільні катаклізми негативно впливають на життя народу в цілому і на життя селян зокрема і що, як свідчать старожили, від початку ХХ століття до кінця 30-х років життя селян було нестерпним і жахливим, а тоді знову війна, після війни знову колгоспи , і лише в 70-х роках життя налагодилося.