Качкарівська середня школа

• Становлення та розвиток освітньо-просвітницьких закладів у селі Качкарівка.
• Шкільна бібліотека.
• Робота по підвищенню освітнього рівня селян.
• Навчально-виховний процес.
• Трудове навчання і виховання.
• Педагогічний колектив.
• Матеріальна база школи.
• Позакласна робота.
• Піонерська організація.
• Комсомольська організація.
• Медалісти.
• Вчителі, нагороджені орденами та медалями.
• Фотографії.

Становлення та розвиток освітньо-просвітницьких закладів у селі Качкарівка.

Перша письмова згадка про село Качкарівка датована 1794 роком, проте пройшло майже вісімдесят років, як в населеному пункті з'явилася школа. У 1873 році була побудована на кошти сільської общини однокласна школа, вона і в подальшому утримувалася общиною. Лише невелика частина дітей селян могла отримати початкову освіту, та й такою в теперішньому понятті її важко назвати, адже це була однокласна земська школа, яку в 1894 році відвідувало 119 хлопчиків і 33 дівчинки. Грамоти їх навчали вчитель з помічником, яких утримувала сільська громада. Була ще і церковно - парафіяльна школа, в якій навчався 41 учень Отже, в селі, де мешкало близько 4,5 тисячі чоловік, навчалося менше 200 дітей.

Після встановлення радянської влади в Качкарівці у грудні 1920 року у волості організовано школи ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Відновили роботу дві початкові школи, але вони не могли охопити всіх дітей шкільного віку, яких налічувалося понад 700 чоловік. Згодом шкільні приміщення було розширено, а в 1922 - 1923 навчальному році відкрито семирічну трудову школу, в якій 7 вчителів давали знання близько 350 учням. У 1936 році на базі семирічки створено середню школу, в якій навчалося близько півтисячі учнів. Під час Другої світової війни Качкарівська школа не функціонувала, так як з 18 серпня 1941 року по 10 березня 1944 року село було окуповане німцями. Вчителів залучили до роботи в колгоспі, педагоги - чоловіки пішли на фронт, діти сиділи дома, а підлітки теж працювали на окупантів. 1 вересня 1944 року школа в Качкарівці відновила свою роботу. За літній період шкільні приміщення були відремонтовані, хоч не було шибок, палива, підручників та іншого. Вчителі, прибиральниці, учні та їх батьки збирали на полях курай, щоб натопити груби, тачками возили все, що могло горіти Учні писали на обгорточному папері, однією книжкою користувався цілий клас Багато дітей, які до війни ходили до школи, після війни вже не навчалися, бо треба було допомагати сім'ям. Особливо це діти з багатодітних родин та сімей загиблих на фронті. Деякі переростки, які хотіли здобути освіту, продовжували навчання у школі. Був період. коли учнів 9-Ю класів не було, то бажаючі навчалися у Новорайській та Бериславській школах. Педагогічні кадри готувалися інтенсивним методом з учнів 9 класів школи на базі однорічних курсів при Бериславській педагогічній школі, спеціалісти з предмети готувалися на базі Херсонського учительського інституту за 3 - 4 роки.

Качкарівська середня школа до 1973 року розміщувалася у 5-7 різних приміщеннях, навіть деякі класні кімнати орендувалися у будинку Потайного Митрофана та у лікарні , а в січні 1973 року було здано в експлуатацію нову триповерхову будівлю, яка діє і нині.

До середини 30-х років у Качкарівці в основному була ліквідована неграмотність. У 1936 році у школі навчалося 500 учнів і працювало 25 учителів, а в 1937 році відбувся перший випуск десятирічки. Атестати зрілості одержали 11 учнів. Вони мали ґрунтовні знання з української та російської мов та літератур, алгебри, геометрії, історії, біології, фізики, хімії та ін. Випускників 10 класу, як людей грамотних, брали на різні відповідальні посади, згодом, здобувши освіту, вони ставали провідними спеціалістами села. Деякий час навчання у 9 і 10 класах було платне, але плата була досить символічна, тому це не стало на заваді тим, хто хотів навчатися. Наприклад, у 1953 році десятирічку закінчили 16 випускників, усі вони потім здобули вищу та середню спеціальну освіту.

Паралельно із середньою школою існувала ще вечірня, а потім і заочна школа для робітничої молоді. їх відвідували хлопці та дівчата , які в силу обставин не мали змоги ходити в денну школу, а після роботи у вечірній час ходили на навчання у 7 - 10 клас. Особливо школи були переповненні у 50-ті роки, коли в село приїхало багато переселенців із Львівської області . На батьківщині більшість дітей не навчалася, а тут їх залучили до школи. У 1953 році саме тому в Качкарівській школі було 5 паралельних п'ятих класів, діти переселенців пішли лише в 1 - 5 класи, старші працювали у колгоспах, так як сім'ї були дуже бідні.

У тридцятих роках було введене обов'язкове 7 - річне навчання, у 1960 році -восьмирічне, в 1970 - десятирічне, на початку 1990 років - 11-річне.

До школи приймалися діти 7- річного віку, але з 1980 року в Качкарівській ЗОШ навчання проводиться з 6 - річного віку. Спочатку це були нульові класи, а пізніше - перші класи. У . 1986 році їм були створені хороші умови в колишньому приміщенні дитячого садка, в якому був проведений капітальний ремонт Там обладнали дві класні кімнати, спальню, ігрову кімнати, спортивний зал, кімнату для групи продовженого дня та ін.

У Качкарівській середній школі навчалися діти не тільки качкарян. а й окружних сіл. При школі, починаючи з тридцятих років, був пришкільний інтернат Він містився в будинку на бруківці ( де двір Василенко Л.П.). Тут було дворище священика, а в 30 - роках його забрали, і в будинку мешкали вже директори шкіл та вчителі. Одна з будівель була пристосована під інтернат Тут проживали діти з Милового, Каїр, Софіївки, Суханового та інших сіл. Діти із Саблуківки та Комарівки ходили до школи пішки. Саблуківців у 30 - роках взимку підвозили до школи підводами, а у 60 - роках - вантажною машиною, у 70-х-90-х - автобусом.

У пришкільному інтернаті діти знаходилися тиждень, а в неділю їхали додому Створені були в міру можливостей умови для проживання учнів: постіль, столи для підготовки уроків, шафи. Довгий час вихователем інтернату в післявоєнний період була Іщенко Олена Євдокимівна, інвалід І групи, яка втратила під час війни ногу. Вона була строгим педагогом, тому в інтернаті був порядок, виконувався певний режим. Діти харчувалися безкоштовно. Для них окремо готувалася їжа кухарем.

Починаючи з голодних 30 -х років і кінчаючи війною, у школі навчалися сироти з дитячого будинку. Весь період його існування незмінним завідувачем дитбудинку була Потайна Поліна Федорівна. Людина з великою душею, вона багатьом дітям замінила матір. Дитячий будинок розміщувався по вулиці Мороза, продукти для харчування дітей виділяли місцеві колгоспи.

Протягом існування села, прогресивна частина сільських громадян намагалася піднімати питання культурно - освітнього рівня селян. Так, у газеті « Юг» 24 грудня 1903 року ( 6 січня 1904 р. ) писалося: «,…до майбутніх свят попечителями чайної товариства і тверезості замислюється улаштувати спектаклю. Думають поставити « Наталку Полтавку». Можна лише від душі вітати цей задум, коли тільки він здійсниться, бо вже занадто темний місцевий люд. Можна порадити нашим попечителям постаратися організувати систематичні читання, які б мали загально-розвиваючий характер, раптом удасться трішки зняти у нашого мужичка товстезну кору невігластва, котра так тісно приросла до нього і якою так уміло користуються різні суб'єкти, яким, доречно, належала б згідно свого громадянського становища та розвитку, навпаки піклуватися про викорінення мороку та неуцтва».

Як видно з цієї замітки, просвітницькою роботою повинна була займатися чайна товариства тверезості , приміщення якої знаходилося біля церкви, та згодом у ній стали пити не тільки чай, і цей заклад перетворився на підприємство громадського харчування. Хто займався в Качкарівці просвітницькою роботою, крім учителів, достеменно невідомо. Лише в 1918 році в переобладнаному амбарі було засновано народний будинок, але регулярно він почав працювати тільки в 1921 році Народний будинок проводив велику лекційну пропаганду 3 доповідями і лекціями на політичні та антирелігійні теми виступали партійні працівники, вчителі, лікарі. Тут же працювала сільська бібліотека-читальня.

Шкільна бібліотека.

Бібліотека у школі почала працювати з тридцятих років. її фонд був невеликий. З роками бібліотека поповнювалася науковою, художньою, дитячою та програмовою літературою. Під час Великої Вітчизняної війни бібліотека була втрачена, тому після війни вона створювалася силами вчителів та учнів, поповнювалася також за кошти бюджету.

Розмішувалася бібліотека в невеликій кімнатці в корпусі, де нині стоїть спорткомплекс. Читальний зал був відсутній, тому учні мали змогу лише здати чи взяти книжку.

Бібліотека передплачувала газети та журнали, у кінці 80-х років їх кількість доходила до п'ятдесяти і більше. Це були центральні, обласні й дитячі газети та журнали, обов'язковими були політичні й суспільні часописи, передплачувалася педагогічна преса, предметні журнали.

У 1973 році бібліотека зайняла одну з найбільших кімнат у школі, об* лаштована необхідними меблями. Фонд бібліотеки зріс до 12 тисяч примірників Обладнаний читальний зал. У кінці 80-х років у бібліотеці з'явилися підручники для всіх класів, якими учні користуються безкоштовно.

У шкільній бібліотеці найбільше пропрацювали Савенко А.І., Дудленко М.М., Пенязева ТА., Денисенко А.І.

Робота по підвищенню освітнього рівня селян.

Починаючи з 50-х років XX ст.. і до 1991 року в селі діяла первинна організація Всесоюзного товариства «Знання», головою якої у свій час були директори шкіл Майданнік О.Ф., Хрустенко АС, Швець С.Я., Булько З.Я. У її складі були спеціалісти радгоспу та державні й партійні працівники Краєвський Б Г., Тіток І.М., Ратушний І.М., Маринко В.І., спеціалісти сільського господарства Савенко І.А., Терещенко Д.П., Смоленський М.Я., Мельник ТО., Талах Л.Д., Фланчева Л.А., Климентенко Л.М., Бут А.І., вчителі Руссол М.Ю., Савенко А.І., Сіркіч О.Ф., Судима Т.Г., Добровольська Л.Л, Запорожець В.М , Кондаков П.Є., Кондакова В.Ф., Чекамов Ф.Є., Меркотан М.Т., лікарі дільничної лікарні та багато інших.

Ці люди проводили просвітницьку роботу серед населення, виступаючи з лекціями та бесідами перед трудівниками села. Тематика їх завжди була актуальна, відповідала духові часу. Керівництво організації влаштовувало тематичні вечори, зустрічі із цікавими людьми, відомими акторами, учасниками війни, медичними працівниками, юристами та ін. Все це сприяло підвищенню культурно - освітнього рівня селян, вихованню моральних якостей людей.

Був час, коли треба було займатися в деякій мірі професійною освітою. Так, починаючи з 1923 року чимало сільської молоді навчалося на курсах підвищення кваліфікації хліборобів. У 1923 році їх закінчили 43 чоловіки.

Для підвищення культури землеробства використовувалися різні форми поширення серед населення агрономічних знань. В кінці 20-х років було організовано короткотермінові сільськогосподарські курси, 1930 року проведено день тракториста - зліт трактористів району , який відіграв важливу роль у пропаганді машинної техніки, поліпшенні її експлуатації тощо. Багато хлопців і дівчат навчалося тоді на трактористів і сідали за кермо трактора.

Це сприяло піднесенню культури землеробства, підвищенню врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності тваринництва ще в 30-і роки.

Протягом багатьох десятиліть діяла практика направлення сільської молоді на навчання по здобуттю професії у сільськогосподарські та інші навчальні заклади за рахунок господарств. Так, колгоспи і радгоспи готували собі для села агрономів, зоотехніків, ветеринарних лікарів, інженерів, механіків, юристів та ін. До 1991 року вже існувала велика група сільської інтелігенції, яка по суті й вирішувала долю села , керувала громадою, сільськогосподарським виробництвом Качкарівка була сучасним населеним пунктом, а радгосп «Дружба» був стабільно прибутковим високорозвиненим господарством тому, що в селі було багато освічених людей. Якщо до революції із середньою освітою в Качкарівці було лише 4 чоловіки - 2 вчителя, фельдшер та священик, - то в 1970 році налічувалося 48 спеціалістів з вищою і 85 із середньою спеціальною освітою.

Навчально-виховний процес.

Про зміст навчання у початкових школах у дореволюційний період можна судити з того, що школи спочатку були однокласні, а потім двокласні. Одним з головних напрямків діяльності церкви завжди було посильне поширення освіти і грамотності Для цього у Качка^рівці організовувалася церковнопарафіяльна школа У ній викладалися такі предмети, як Закон Божий, співи, церковнослов’янська грамота, російська мова й рахування , чистописання. Це було складно для учнів 8 -12 років, тим більше, що майже із усіх предметів здавалися іспити, причому учні Качкарівської школи здавали їх при Ново-Кам'янській церковнопарафіяльній школі. Приймала іспити комісія з 8 чоловік. Так, 1 травня 1908 року склали іспити Іванченко Антоніна, Коваленко Ганна, Василина Любенко із середнім висновком « 5 + » . Наступного року випускалися Уляна Проскура, Фекла Савченко Середній бал у першої був «4», у другої -« 3» ( ДАХО ,ф. 198, оп. 1 , спр.112).

У земській школі предмети навчання в основному були ті ж. Закон Божий був обов'язковий, вивчалися російська і слов'янська мови, рахування , чистописання Українська мова не вивчалася. У 20-х роках XX століття Наркомос намагався організувати пролетарське навчання дітей усіх трудящих. Для цього були відкриті трудові школи, в яких головним предметом було трудове навчання Школа була відділена від церкви, тому Закон Божий з переліку навчальних предметів був вилучений. Здійснювалася українізація шкіл. Навчання проводилося українською мовою, і головним предметом з того часу стала рідна українська мова.

У семирічній школі 20 - 30 -х років викладалися такі навчальні дисципліни, як українська мова і література, російська мова і література, арифметика, історія, географія, біологія, алгебра, геометрія та інші. Існувала класно - урочна система, словесне оцінювання знань учнів: « відмінно», « добре», « посередньо», «погано» і « дуже погано». Деякий час практикували бригадний метод навчання й перевірки знань, коли один бригадир відповідав за весь клас, а оцінки отримували всі члени бригади Класи називалися групами. В основному було по 4 уроки в день. Екзамени здавали всі класи. Навчальний рік у семирічній школі тривав 9 місяців, у школах ліквідації неписьменності - 6 місяців.

Про рівень знань учнів можна судити по рівню підготовленості самих учителів. У шкільних звітах, які писали самі завідувачі шкіл, дуже багато помилок. Школа 20 - 30-х років була заполітизована і здавалася якимось підрозділом колгоспу. Так, звіти були « про переведення антипасхальної компанії», «про проведення масової колективізації та підготовки до весняної посів компанії», «про боротьбу зі шкідниками» і под. Проте до 40 -х років школи мали пристойний стан. випускники одержували загалом непогані знання з основ наук.

Лише в 50 - роках стали серйозно займатися підвищенням якості навчально - виховного процесу. З цією метою вносилися зміни до навчальних програм. впроваджувалися нові програми. Суспільство дбало про всебічний розвиток будівника комунізму. Розширювався список предметів до 20, більше годин виділялося для вивчення точних і технічних наук, з'явилися нові суспільні науки, такі як « Конституція і право», « Суспільствознавство», « Історія СРСР», « Нова історія», « Новітня історія». Піднімалося питання про унаочнення уроків, матеріального забезпечення навчально - виховного процесу. Навчальний рік ділився на 4 чверті, в основному щодня учні мали в 1-4 класах по 4 уроки, у 7 - 10 класах - по 5 - 6 уроків. Оцінювалися знання за 5 - бальною системою. Екзамени у 50-х роках здавали учні 4 - 10 класів. Свідоцтво про початкову освіту видавалося випускникам 4 ,7( 8) класів, десятикласники здавали державні екзамени й отримували атестати зрілості 27 серпня 1959 року в СРСР прийнято постанову пронагородження випускників шкіл медалями («Факти» 19.08.2005 р, с.31 ). Це стимулювало наполегливість і старанність учнів старших класів (Список нагороджених медалями додасться).

Протягом свого розвитку школа зазнавала багато реформ. Так, у 1970 році введено трирічне навчання в початкових класах . Впроваджені нові програми Арифметику замінили математикою, історію як предмет навчання у початкових класах вилучили. У 60 - х роках тримали курс на професійне навчання, тому ввели вивчення трактора і сільськогосподарських машин та механізоване доїння корів ( виробниче навчання). Один день на тиждень учні 9-11 класів не мали інших уроків , а тільки виробниче навчання. Кілька років було 11-річне навчання ( 1963, 1964, 1965, 1966 роки), потім знову повернулися до 10 - річного Введена була допризовна військова підготовка з 1970 року.

У 1981 році була знову проведена шкільна реформа. Коректувалося тижневе навчальне навантаження, вводилося навчання з 6 років, українська та російська мови були вже у розкладі 9 і 10 класів, продовжувалося професійне навчання та профорієнтація на робітничі професії.

Значно поліпшилася якість викладання предметів. Цьому сприяла кабінетна система навчання, методична робота з учителями. Створений був методичний кабінет, працювали шкільні методичні об'єднання, широко впроваджувався передовий педагогічний досвід, введена атестація педпрацівників. Педколектив шукав нових , більш ефективних форм і методів організації навчально - виховного процесу, тому у 1994 році було впроваджено в порядку експерименту семестрово - залікову систему навчання, яка викликала інтерес як в учителів, так і в учнів. За цією системою навчальний рік ділився на 6 семестрів по 6 тижнів. Предмети викладалися блоками, тобто предмети, на які відводилося в навчальному плані по 1 год., вичитувалися за 1-2 семестри, повторення в кінці навчального року проводилося з усіх предметів. Уроки були спарені по 35 хв., а невикористаний урочний час був відведений на індивідуальні та групові консультації, де дійсно проводилося диференційоване та індивідуальне навчання. Вивчення розділів завершувалося здачею заліків у різних формах.

За цією системою школа пропрацювала 6 років ( директор Будько З.Я.), але експеримент не викликав інтересу і не отримав підтримки з боку районного відділу освіти, а коли в 2000 році було знову реформовано освіту Міністром освіти В. Кременем, школа перейшла на загальноприйняту систему, яка дещо схожа із семестрово - заліковою системою, але результат від попередньої був кращий.

Введені тематичні та підсумкові атестації, екзамени спочатку здавали лише учні 9 і 11 класів, тепер введене зовнішнє тестування випускників. Іноземна мова вивчається з другого класу, інформатика- в старших класах. Введене поглиблене вивчення української мови, природничий профіль навчання. Проводиться робота із здібними учнями шляхом факультативів , курсів та предметів за вибором, навчання в Малій академії наук, гуртках. Щороку проводяться предметні олімпіади.

У роки незалежності дещо розширилися права педколективів на внесення корективів у навчальний план, який має інваріантну ( обов'язкову) та варіативну частину, що дає можливість здійснювати диференціацію навчання, тому були введені курси «Етика й психологія сімейного життя», «Народознавство», «Етика» та інші.

Приблизно у 1970 році в Качкарівській середній школі були відкриті групи продовженого дня. Вони формувалися наказом директора школи з учнів паралельних початкових класів і мали на меті надавати допомогу батькам, які працювали, у вихованні дітей. Учні залишалися після уроків , обідали ( спочатку у радгоспній лікарні, а потім у шкільній), відпочивали на повітрі, проводили спортивні та рухливі ігри, виконували домашні завдання. Йшли додому о 5 - й годині вечора. На початку 80-х років у школі працювало 6 груп продовженого дня для учнів 1 - 6 класів. При групах була медична сестра, яка слідкувала за організацією харчування дітей. Учні пили молоко на великій перерві, а після уроків обідали. Плата за харчування була мізерна, тому батьки платили щомісяця по 3-5 крб., велика кількість дітей з багатодітних та малозабезпечених сімей харчувалися безкоштовно.

Трудове навчання і виховання.

З перших років існування радянської школи, а також і Качкарівської. вона була трудовою політехнічною до 70-х років XX століття. Працю підносили на рівень найвищих моральних цінностей. Суспільство оцінювало кожного громадянина за його вкладом у загальнонародну справу. Школа виконувала замовлення держави на підготовку випускників, які потім оволодівали робітничими та сільсько¬господарськими спеціальностями.

У 20 - 30 -і роки матеріальна база для трудового навчання була відсутня, тому школярі багато трудилися у колгоспах: збирали колоски на полях, овочі, виливали ховрахів, збирали насіннєвий матеріал, виконували інші сільськогосподарські роботи. Це практикувалося протягом всього періоду існування радянської школи, яка завжди допомагала колективним господарствам в обробітку та збиранню врожаю сільськогосподарських культур.

У 50-х роках XX ст. у школі вже була відповідна база для трудового навчання. Для проведення уроків сільськогосподарської праці була пришкільна науково - дослідна ділянка, вона розміщувалася на площі за нинішнім трудовим комплексом. Там були дослідні ділянки та парник. Вирощену розсаду продавали працівникам школи і населенню, а також садили на ділянці.

Був сад, у якому вирощували фруктові дерева, яких у той час не могли мати селяни, вирощували виноград. Був невеликий розсадник - шкілка, де вирощували саджанці сосни, винограду.

Вчитель сільськогосподарської праці Добровольський Г.С. був любителем цієї справи, свою любов до живої природи передавав і своїм учням.

У 60 - х роках старшокласники побудували теплицю. Там під керівництвом учителів Добровольської Л.Л. та Добровольського Г.С. учні вирощували розсаду різних овочів та корм для худоби гідропонним способом (без фунту). У школі був кролятник, учні середніх класів доглядали за кролями, налагоджене було щоденне чергування юннатів.

У 50-х роках існувало дві майстерні, які були добре обладнані силами вчителів Савенка Ф.А., Копила В.М. та учнями. Було виготовлено на уроках багато інструментів ( молотки, киянки, кутники ін. ), приладів і верстатів. До цього часу у шкільній майстерні ще працюють 3 саморобні свердлильні верстати , кілька було подаровано колгоспу. Навіть невеликий токарний верстат по обробці металу і один стругальний теж був виготовлений вчителем та його вихованцями.

У майстерні було обладнано 16 столярних верстатів, 15 місць для слюсарних робіт. Вони ще стоять і досі. Школярі на уроках трудового навчання виготовляли багато потрібного інвентаря для школи: ящики, граблі, розмічувальні інструменти, столи, табуретки, різні підставки, вішалки для одягу та ін.

Особливо багатолюдно було в майстернях вечорами. Тут працювали технічні гуртки під керівництвом вчителя Савенка Ф.А. Учні виготовляли діючі моделі літаків, автомобілів, суден, картингів. Діюча модель комбайна демонструвалася в Києві на Всеукраїнській виставці досягнень народного господарства, на виставці дитячої творчості у Брюсселі. На початку 1968 року гуртківці виготовили легковий автомобіль, довший і ширший загальноприйнятих норм, і тільки набагато пізніше промисловість почала випускати ГАЗ -24 «Волга» майже за такими розмірами.

У 1968 -1970 роках виготовили одномоторний літак на 2 місця, суцільнометалевий, і одномісний планер з дерева та алюмінію. Отримали лебідку для наземного старту планера з Одеси , але в 1970 році політ заборонили з огляду на техніку безпеки. У 1970 році вперше в області юні техніки виготовили модель автомобіля ГАЗ - 66 з двома ведучими мостами, з дверцятами на завісах і з замками, світовою та звуковою сигналізацією.

За свою трудову діяльність вчитель трудового навчання Савенко Ф.А. разом зі своїми вихованцями створив за власними кресленнями 4 мікроавтомобілі і З моторолери. Перший саморобний автомобіль був виготовлений у 1958 році за 1 рік. Його швидкість була 70 км/год., двигун ИЖ - 49. На саморобному автомобілі їздив директор школи Майданнік О.Ф. ( 50 -і роки).

Савенко Ф.А. керував гуртком картингістів у філіалі станції юних техніків, який працював на базі Качкарівськоі школи. Складали картинги ( гоночні спортивні машини) в більшості самі учні , аналогів у районі їм не було . Щороку картингісти захищали честь школи і району на обласних і республіканських змаганнях . У 1969 році вихованці Савенка Ф.А. на обласних змаганнях картингістів посіли І місце Чемпіоном республіки став учень Погрібний Володимир у 1975 році.

Багатьма грамотами і дипломами нагороджені члени ка та їх керівник за успішні виступи на змаганнях різного рівня. У 1968 році кіностудія ім.. Довженка зняла документальний фільм про роботу технічних гуртків у Качкарівській середній школі Моделі, виготовлені під керівництвом Савенка Ф.А., існують і зараз у майстерні і служать взірцем роботи Учителя з великої букви.

Завдячуючи добре налагодженій роботі майстерень і гуртків технічної творчості, випускники Качкарівськоі школи були широко обізнані з технікою, мали хороші практичні навички, початкові знання з різних робітничих професій.

У 1961 році було введене виробниче навчання в 9- 11 класах Юнаки оволодівали професією тракториста, а дівчата - оператора машинного доїння По закінченню школи вони складали кваліфікаційні екзамени й отримували посвідчення про отримання професії. Це допомагало випускникам школи після закінчення школи влаштуватися на роботу.

У 1961 році у школі створена виробнича бригада, в яку входили учні 8-11 класів. Керували нею у різні роки Пащенко Микола Трохимович ( пізніше він був головним інженером радгоспу «Дружба») , Добровольський Григорій Степанович. Миргородська Раїса Леонідівна, Копил Василь Миколайович, Щербак Георгій Семенович, Панарін Леонід Леонідович, так як вони викладали виробниче навчання У 70 - 80-і роки при школі в літній період працював табір праці та відпочинку для старшокласників. За школою закріплювалася площа сільськогосподарських культур, яку обробляли учні. Так, виробнича бригада вирощувала кавуни на площі 100 га, виконувала інші роботи по обробітку просапних культур, збиранню врожаю кукурудзи, помідорів, моркви, картоплі, буряків. Це була величезна допомога, без якої не могли обійтися, бо продукція загинула б з настанням морозів. Літні канікули називалися п'ятою трудовою чвертю. Старшокласники у цей період працювали на радгоспному току, пололи овочі, допомагали елеватору, лісництву. У радянські часи в перші осінні місяці діти майже не навчалися, а працювали у колгоспах і радгоспах, так як врожаї були великі, а робочих рук не вистачало.

У 80-х роках була створена ланка юних тваринників, які доглядали 100 голів телят на радгоспній фермі. Було налагоджено щоденне чергування, діти виконували всі роботи, що й тваринники. Бажаючим виробникам радгосп давав направлення у сільськогосподарські вузи.

Обов'язком школярів у радянський час було збирання металолому та макулатури. У 50 - 60-х роках учні збирали курячий послід для удобрення полів, здавали державі яйця, шкірки ховрахів. Проводилося соціалістичне змагання між класами.

Налагоджене було учнівське самообслуговування. Учні доглядали за зеленими насадженнями, квітниками, подвір'ям, прибирали у класах, робили ремонт навчальних кабінетів, чергували у їдальні тощо.

Школярі залучалися до проведення так званих ленінських суботників та недільників по догляду за посадками, дорогами, парку, кладовища, вулиць села. Піонери надавали допомогу престарілим ветеранам війни та праці.

За хорошу роботу школярів нагороджували туристичними путівками по різних містах Радянського Союзу. Так кращі виробничники побували в Карпатах, Криму, Ленінграді, Москві, Києві, Волгограді, Мінську, в республіках Прибалтики. Костромі та в інших містах. У 50 - 70-х роках учні йшли на роботу залюбки. так як знали ціну шматка хліба, пізніше бажання фізично працювати у частини учнів пропадало. З часу розпаювання землі суспільно - корисна праця учнів припинилася.

Педагогічний колектив.

Про вчителів шкіл Качкарівки до жовтневого перевороту мало що відомо Очевидно, у них працювали випускники гімназій, представники духовенства. Відомо, що у 1894 році грамоти навчали один вчитель з помічником, яких утримувала сільська громада. У 1922 - 1923 році у семирічній трудовій школі 7 учителів давали знання близько 350 учням, у 1927 році працювало 5 учителів, але у кінці 30-х років і до цього часу число вчителів у Качкарівській школі складало 25 - 32 чоловік.

У 20 -х роках директором школи був Халангот Юрій Семенович, який очолював школу до війни.

З 1944 по 1950 рік- Ладиженський С. Т.

З 1950 по 1962 рік- Майданнік Олексій Феодосійович.

З 1962 по 1974 рік - Хрустенко Андрій Єгорович.

З 1974 по 1978 рік - Пащенко Євдокія Василівна.

З 1978 по 1982 рік -Швець Семен Якович.

З 1982 по 2005 рік - Будько Зінаїда Яківна.

З 2005 по даний час - Краєвська Антоніна Георгіївна.

Заступниками директора школи з навчально - виховної роботи у різний час були: Бондарівська Віра Андріївна, Гузик Олександра Іванівна, Пащенко Євдокія Василівна, Швець Семен Якович, Будько Зінаїда Яківна, Савенко Ольга Федорівна, Василенко Любов Павлівна.

У 1970 році введена посада організатора позакласної та виховної роботи, яка потім була перейменована у заступника директора школи з виховної роботи. Цю посаду займали:

Маринко Віра Євстахіївна,

Миркотан Марія Трифонівна,

Марченко Любов Іванівна,

Кириленко Аліна Іванівна,

Дмитрієва Лідія Петрівна,

Дудленко Микола Данилович,

Судима Таміла Григорівна,

Ліщук Надія Іванівна,

Панченко Інна Володимирівна,

Старостенко Світлана Анатоліївна,

Артюхова Валентина Степанівна,

Шевцова Людмила Єгорівна.

До 90 -х років у школі була посада старшої піонерської вожатої. Це були: Дудленко Іван Михайлович, Валентій Фросина Прокопівна, Коваленко Нюся Микитівна, Горбушко Раїса Максимівна, Патинко Ганна Павлівна, Божко Валентина Сергіївна, Богун Ольга Василівна, Демченко Тамара Опанасівна, Кузьменко Людмила Василівна, Маршал Інна Опанасівна, Мойсеєнко Лідія Марківна, Гребенюк Наталія Василівна, Дмитрієва Лідія Петрівна, Воробей Галина Яківна, Лі щук Олена Леонідівна, Андронова Світлана Олександрівна, Зубенко Олена Володимирівна.

Далі із ліквідацією піонерської організації ця посада була замінена посадою педагога - організатора. У різний час її займали:

Колотуша Анатолій Володимирович,

Кононенко Тетяна Олександрівна,

Шорник Тетяна Олександрівна.

З кінця 60-х років введена посада керівника допризовної військової підготовки, яку обіймали Василенко Василь Остапович та Дудленко Микола Данилович Вони здійснювали військово - патріотичне виховання в школі та допризовну підготовку юнаків Неодноразово хлопці випускних класів нагороджувалися грамотами за високі показники з усіх видів військової підготовки.

Качкарівська школа завжди була забезпечена педагогічними кадрами, хоч їх плинність була високою через відсутність квартир.

Про вчителів, які працювали при царській владі і в 20 -30-х роках можна знайти в архівних документах. З них видно, що вчителі були активними учасниками всіх заходів, які проводилися на селі. Деякі з них були членами колгоспів. Вони читали лекції населенню, випускали «стінчасописи» ( стінні газети), вели роз'яснювальну роботу серед жінок , залучали людей до колгоспу. Вчителі були прикріплені до СОЗів, де проводили роботу по організації комун. Велика увага приділялась антирелігійній пропаганді, яку виконували теж учителі. Медпрацівники були під пильним контролем партійних комітетів з метою недопущення антирадянської агітації.

Побутові умови вчителів були жахливі: вони працювали у 2 - 3 зміни, але не отримували зарплати по кілька місяців. 24 вересня 1922 року на загальних зборах Робітпросу обговорювалося питання про матеріальний стан шкільних робітників. На зборах було констатовано, що « учительство бьшо поставлено в крайнє тяжелое материальное положение, вследствие систематической невьшлатьі жалованья». «голодньїй учитель не работник», - так записано в протоколі. Селян просили надати вчителям продукти даром, виділялося так і зерно.

Про рівень освіченості педпрацівників ( їх називали у 20-30-- х роках шкрабами - шкільними робітниками) можна судити із звіту про роботу шкіл Бериславського району РК ЛКСМУ 25.07.1932 р. У районі було всього 118 осіб, з вищою освітою - 5 , практикантів ХІСВУ - 17, практикантів Бериславського педтехнікуму -30, з середньою освітою 68, помічників учителів - 3. Але з роками освітній рівень педколективу підвищувався. Після вигнання фашистів із села вчителі поверталися до школи, навчалися заочно у педагогічних навчальних закладах ( Чекамов Ф.Є., Меркотан М.Т. - в Одеському університеті; Швець С. Я. Савенко А.І., Пашенко Є.В. - в Херсонському педінституті) До школи приїжджали кваліфіковані спеціалісти, багато з них пропрацювали все життя в Качкарівській школі ( Хрустенко АС, Руссол М.Ю., Володченко Н.Ю. та ін.)

Розвинулася тенденція забезпечення педкадрами із власних випускників, які після навчання поверталися в село й тут закріплювалися. У 70 - 80 х роках вчителі забезпечувалися квартирами. Тому у колективі школи 50 % - випускники Качкарівської школи ( Будько З.Я, Кіяшко В.С., Судима Т.Г., Удод О.І., Савенко А.І., Пащенко Є.В., Дудленко М.Д., Полтавчанко З.Л., Кириленко О.Г., Меркотан М.Т., Дудленко М.М. , Кравців Т.М., Денисенко А.І,, Ліщук НІ., Ларіна Л.П., ІПуваєва Л.В , Бараболя Л.О., Молибог Л.С., Лазаренко О.В., Супрун А.Й., Панченко Г.В., Краєвська АГ., Богонко Л.М., Кондаков П.Є., Сіркіч О.Ф., Сіркіч В.О., Савенко Ф.А., Шорник ТО., Кононенко ТО., Шевцова Л.С, Дахтлер ТО. , Бідна Л.В. та ін.)

Педагогічний колектив Качкарівської ЗОШ завжди був сильним , дружнім, здатним до творчої праці.

Список учителів 1951-1952 навчального року:

1. Мислю к О.С.
2. Панченко З.Л.
3. Дудленко М.М.
4. Чеша М.М.
5. Худина О.Д.
6. Ткач Н.К.
7. Верьовка О.Т.
8. Бондарівська В.А.
9. Кравченко М.І.
10. Майданінік Г.Г.
11. ЖуковаТ.В.
12. Верьовка Л.С.
13. Данильченко В.С.
14. Матвієва Т.Т.
15. ЗюбенкоО.І.
16. Гузик 0.І.
17. Хрустенко А.Є.
18. Майданнік О.Ф
19. Островська
20. Володченко Н.Ю.
21. Добровольська Л.Л.
22. Грінченко П.Я.
23. Сухих Ф.Т.
24. Таран Л.Д.
25. МалетаУ.Ф.

У даний час у школі працює 27 вчителя , з них з вищою освітою - 23, з незакінченою вищою освітою - 2, з середньою спеціальною - 2.

За наслідками атестації вчителів вищої категорії - 3 ( Сіркіч О.Ф, Супрун А. Й., Горбушко Т.Г.);

вчителів І категорії - 12;

вчителів II категорії - 5;

спеціалістів - 7.

Учителі завжди брали активну участь у громадському житті села. Довгий час очолювала товариство « Знання» та опікунську раду при сільській раді директор школи Будько З.Я. Були членами виконкому Хрустенко АС, Майданнік О.Ф.. Швець С.Я., Пащенко Є.В., Будько З.Я., Краєвська АГ., депутатами Судима Т.Г., Молибог Л.С, Супрун А.И. Співали в народному хорі та народному ансамблі Швець СЯ., Руссол М.Ю., Савенко А.І., Будько З.Я., Меркотан М.Т., Горбушко Т.Г., Маринко В.Є.. Керували народним хором вчителі музики і співів Дзюбенко Олександр Іванович та Приходько Віктор Федорович і домоглися присвоєнню хору звання народного ( 1967 р.)

Активними лекторами були Добровольська Л.Л., Руссол М.Ю., Запорожець В.М., Будько З.Я., Савенко А.І., Пащенко Є.В., Кондаков П.Є., Кондакова В.Ф., Меркотам М.Т., Судима Т.Г., та ін.

Добровольська Л.Л. тривалий час успішно керувала жіночою радою в селі. завжди проявляла ініціативність і творчість у роботі. Так, за її пропозицією й безпосередньою участю була створена дитяча кімната при Будинку культури у 1964 році Молоді батьки могли переглянути фільм чи концерт, а їхні діти цікаво проводили час у дитячій кімнаті.

Педагогічні працівники завжди були в авангарді, активними учасниками всіх заходів, які проводилися комуністичною партією і урядом тодішньої держави. До них ставилися великі вимоги: учитель повинен був проводити лінію партії, не мав права ходити до церкви, хрестити дітей, своєю високоморальною поведінкою повинен слугувати прикладом для наслідування. Учитель - не урокодатель, він повинен вести активну діяльність на селі, бути учасником всіх політичних заходів.

Матеріальна база школи.

Про матеріальне забезпечення школи почали говорити значно пізніше, як вона була відкрита Спочатку було лише приміщення, парти для учнів, учительський стіл, класна дошка, крейда та дзвінок. Просто, мабуть, ще не дійшло селянство до потрібної свідомості, щоб зрозуміти, що для навчального процесу потрібне матеріальне забезпечення. Та й сільська община була бідна "Херсонскіє епархіальниє ведомості" № 22, 16.11.1907 року писали, що попечителем Качкарівської народної школи був місцевий поміщик, відомий меценат М.Ф.Агарков.

Після революційних подій створені трудові школи, тому вимагалося облаштування шкільних так званих «політехнічних майстерень» . «робітних кімнат», лабораторій , пришкільних ділянок. Проте цей процес проходив дуже повільно, по Бериславському району «було лише 2 майстерні при Бериславській ФЗС та Зміївській ШКМ , останні школи відбували практичну роботу в майстернях підприємства, де прикріплені школи. У робітних кімнатах не вистачало струменту, відсутність гальмує роботу» (Із « Звіту про роботу шкіл Бериславського району» РК ЛКСМУ 25.07. 1932 р.)

Качкарівська середня школа містилася у земських корпусах, два з них збереглися до нашого часу - це приміщення торгового центру та трудовий комплекс школи. Збудували пізніше невеликий будинок для бібліотеки та їдальні, добудували в 50-х роках власними силами приміщення для шкільних майстерень.

Ще до війни були створені кабінети фізики та хімії, які в міру можливостей забезпечувалися приладами, хімічним посудом та препаратами.

Після звільнення села від німецьких окупантів жителі села - вчителі, учні та їх батьки - власними силами відбудували школу. Дітей було багато, бо частина їх були переростки, так як під час війни школа не працювала Класних кімнат не вистачало, тому навчання проводилося у кількох корпусах Окремо існувала початкова школа, яка розміщувалася у хаті селянина Потайного Митрофана та у лікарні. Середня школа містилася в будівлях на вулиці Червоноармійській В одному приміщенні були 4 класи, учительська , кабінет директора школи і бухгалтера, невеличкий спортивний зал ( пристосований клас). В іншому корпусі були кабінети хімії та фізики, дерев'яні перегородки відділяли препараторські. У невеликому будинку містилася бібліотека та їдальня.

У 1953 році було добудовано до одного приміщення дві кімнати під столярну та слюсарну майстерні. Існуванню цих майстерень слід завдячить Савенку Ф.А. - лаборанту та вчителю трудового навчання. Саме він разом зі своїми учнями обладнав майстерні інструментами, верстаками і навіть свердлильним і токарним верстатами. До 1960 року це були кращі в районі шкільні майстерні. їх обладнання і зараз використовується в школі.

Класні кімнати були обладнані лише партами, дошками та столами для вчителів. Приміщення опалювалося грубами. У важкі роки батьки приносили паливо - солому, курай, сухий гній, а у 50-х роках школа вже отримала вугілля. Водопроводу не було, воду завозили кіньми у спеціальну яму , пристосовану для води. Прибиральниці рано - вранці топили груби, щоб було тепло в класах, наливали чорнило в чорнильниці, видавали ящички з чорнильницями та крейду черговим учням. Щороку проводився поточний ремонт шкільних приміщень силами прибиральниць.

У 60 -х роках XX століття при школі вже був гарний сад, квітник, теплиця, кролятник, науково - дослідна ділянка, спортивний майданчик, метеомайданчик, буфет. У школі був трактор.

Хоч матеріальна база покращилася, та школа не могла помістити всіх учнів, яких було більше семисот. Навчання велося у дві зміни, діяла ше і школа сільської молоді, де навчалося від 120 до 350 учнів. Була нагальна потреба в новому приміщенні школи. І її розпочали будувати у 1968 році. П'ять років йшло будівництво, а у січні 1973 році було урочисто здано в експлуатацію типове приміщення школи на 640 місць. Школа вражала величністю, простором, світлом і теплом. Пройшло сто років від заснування школи, коли вона перейшла в нове, гарне приміщення. Після тісних одноповерхових будиночків будівля здавалась палацом, з актовим і спортивним залами, їдальнею, бібліотекою, майстернями і іншим. Невдовзі педагогічний колектив узявся до обладнання навчальних кабінетів, так як школа перейшла на кабінетну систему навчання. Готуючись до переходу в нове приміщення, директор школи Хрустенко Андрій Єгорович з допомогою директора радгоспу «Дружба» Шугая Миколою Іоновичем подбали про матеріально - технічне оснащення школи. На 25 тисяч карбованців були закуплені меблі. обладнані кабінети фізики, хімії, біології, майстерень, бібліотеки, спортзалу, їдальні та ін. Укомплектовано було наочністю кабінети початкових класів та кабінети мов і літератур, історії, географії, математики тощо. Проте після десяти років роботи школа вже потребувала капітального ремонту; вражена грибком підлога в спортивному залі, фізичному кабінеті, коридорах, потребували заміни дах. система опалення, паркан та ін. Час вимагав і корективів, тому 80 - і роки стали роками поліпшення умов навчання учнів.

Нові керівники школи та радгоспу Будько З.Я. та Калінчук IX. знайшли спільну мову і взаємопорозуміння і багато зробили для того, щоб провести капітальний ремонт приміщення за рахунок радгоспу « Дружба». Замінено дах, систему опалення, підлогу в багатьох місцях, огорожу. Естетично переоформлені актовий зал, вестибюль, їдальня, рекреації. Обладнано кімнату для збереження зброї, книгосховище, кабінет стоматолога. Старе земське приміщення перебудоване у трудовий комплекс, в якому обладнано 2 кабінети механізації сільського господарства, майстерня з обслуговуючих видів праці, кабінет технічної творчості Побудовано ангар для тракторів. У 1979 році в порядку експерименту до школи вперше пішли шестирічки. Для них потрібні особливі умови, яких школа не мала Тому довелося відбудувати старе приміщення дитячого садка. Там було обладнано для шестирічних першокласників навчальні класи, ігрову кімнату, спортивний зал, кімнату для групи продовженого дня, створені всі побутові умови. Школа відродилася. Учні мали всі необхідні умови: тепло, світло, безкоштовне харчування, добре оснащений спортзал та навчальні кабінети. Меблями теж забезпечив їх радгосп, а дидактичним та наочним матеріалом наповнили шафи вчителі та учні Навчальний заклад мав ошатний, естетичний вигляд.

В роки незалежності України школа зазнала фінансових труднощів , так як мізерний бюджет розрахований лише на оплату праці та енергоносії. Базового господарства, на плечах якого трималася школа, не стало. Стоїть завдання зберегти надбання, не втратити досягнутих позицій. Утримання школи лягло на плечі батьків учнів, які у більшості не мають постійної роботи. Школа два десятиліття не поповнюється навчальними наочними посібниками та технічними засобами, спортивне обладнання вийшло з ладу, відсутні інструменти та матеріали у майстернях. Занедбане приміщення для ПЕршокласників через відсутність опалення Шкільна котельня не може забезпечити відповідний тепловий режим.

1993 - 1997 роки були надто важкими, так як працівники школи не отримували зарплати по кілька місяців або виплачувалася якимось товаром. Вчителі 1 вересня 1997 року навіть застрайкували., поки не отримали платню.

Незважаючи на різні негаразди в суспільстві, педагогічний колектив зберіг надбане, залучаються до ремонту навчальних кабінетів кошти батьків учнів, надається естетичний вигляд приміщенням. У 2008 році школі було виділено комп'ютерний клас із 7 комп'ютерами. Комп'ютер має секретар - діловод Забезпечений підвіз учнів із села Саблуківка автобусом Милівської ЗОШ ( У радянські часи підвіз безкоштовно здійснював радгосп «Дружба»). Побудована нова котельня, проте з об'єктивних причин ще не функціонує. Є проблеми з водопостачанням.

Харчування одержують учні 1 - 4 класів за кошти держави. Фінансування школи не відповідне, тому залучаються кошти батьків та спонсорів, але їх теж недостатньо.

Позакласна робота.

Позакласна робота в школі чисто навчальною навряд чи існує. У переважній більшості заходів вона обов'язково носить виховний характер.

У школах царської Росії теж проводилася позакласна виховна робота, як свідчать газетні статті . Це в основному різдвяні ранки з ялинкою, на яких діти співали пісень, читали вірші та байки. Правда, весь репертуар був російськомовним, починалося свято молитвою «Боже, Царя Храні». У кінці свята учні отримували подарунки: найбіднішим дарували тканину на одяг, старшокласникам - книжки, а молодші школярі одержували солодощі та прикраси з ялинки. Таке свято вчителі проводили і в чайній товариства тверезості. Фінансувало його земство та приватні особи.

Проводилися в школах так звані свята просвіти. Вони присвячувалися пам'яті письменників. Учні ставили вистави, читали поезію, інсценували байки. На жаль, вшановували в основному російських письменників. Свята фінансували приватні особи. Школярі отримували подарунки: тканину, чоботи, черевики, сукні, панчохи, хустки, а також книжки письменника, якому був присвячений вечір. « Мало розвинутому суспільству, як писала газета « Юг» 10.01.1903 р., цим шляхом прививаються благородні смаки і культурні звички».

За радянських часів позакласна виховна робота стала обов'язковою і систематичною. Кожен період розвитку країни вносив свої корективи відповідно завдань, які ставила комуністична партія перед школою. 20-і і 30- і роки відзначилися активною антирелігійною пропагандою та роз'ясненням переваг колективного господарювання, творів класиків марксизму - ленінізму. Працювали «безвірницькі» гуртки, учням читали лекції про соцзмагання, політехнізацію школи, програму партії та уряду тощо. Учням це не подобалося, деякі прямо говорили про те, що їм набридло це. Обов'язковими до 90-х років були політичні інформації, на яких повідомлявся та обговорювався газетний матеріал, вивчалися матеріали пленумів ЦК КПРС. Заполітизовані були й інші позакласні виховні заходи, розважальних заходів було мало.

Старожили згадують, як їх ще школярами у 30-х роках катав літак -кукурузник. Політати на справжньому літаку у 30 - х роках - це було справжнє диво (розповідь Машко М.І. , 1923 р.н.) Возили учнів і на екскурсії на підводах Це було незручно, довга дорога, але діти зносили труднощі дороги і ночівлі, адже іноді доводилося спати прямо на підлозі, зате враження були незабутні.

Новорічних свят до 1934 року не дозволяли проводить Лише з 1935 року діти мали право влаштовувати ялинку. Прикрашали радянськими символами: прапорцями, зірочками, серпами , молотами, на прикрасах були портрети керівників партії і уряду.

З роками методи і види виховної роботи удосконалювалися, але до 90 -х років XX століття вони були тісно пов'язані з піонерською та комсомольськими організаціями.

Піонерська організація.

Піонерська організація в Качкарівській школі існувала з 20-х років по 1991 рік Вона являла собою політичну організацію і була резервом комсомолу Слово «піонер» означало «перший» , тобто піонер повинен бути першим у навчанні, у праці, в поведінці. Всесоюзна піонерська організація мала свій статус та правила, органи управління. В піонери спочатку приймали кращих дітей, яким виповнилося 11 років, але згодом у піонери вступали всім класом. Для цього треба було вивчити клятву піонера Радянського Союзу і придбати галстук. Прийом у піонери приходив урочисто на раді дружини і традиційно 22 квітня - в день народження вождя пролетаріату й організатора Великої Жовтневої соціалістичної революції В.І. Леніна. Учні читали клятву, і їм пов'язували червоні галстуки, вручали піонерські значки Галстук треба було носити щодня.

Структура піонерської організації школи була простою. Вся організація - це дружина, яка складалася з піонерських загонів. Керівним органом дружини була рада дружини, в яку входили голови ради загонів ( класів). Старший піонерський вожатий керував роботою піонерської організації. Свої проблеми піонери вирішували на засіданнях рад дружини і на зборах загонів. Тут розглядалися питання навчання і поведінки піонерів, їх участі у суспільно корисній праці, відзначалися ювілеї та пам'ятні дати країни. Урочисті збори дружини й загонів супроводжувалися звуками піонерських горнів і барабанів, винесенням прапорів дружини та загонів. На збори запрошувалися члени комуністичної партії та комсомолу, ветерани війни та праці.

Дружина Качкарівської ЗОШ носила ім'я Героя Радянського Союзу, партизанки - комсомолки Лізи Чайкіної, кожен загін теж носив ім'я когось з героїв.

Піонери проводили велику громадську і суспільно корисну роботу Вони збирали макулатуру й металолом і здавали державі. Допомагали колективним господарствам в обробітку просапних культур й збиранні врожаю. Зароблені кошти переказували у Фонд миру, у Фонд Леніна, на допомогу постраждалим від стихійних лих. Наприклад, коли стався, великий землетрус у місті Спітак Вірменської РСР, піонери відіслали дітям, що потерпіли від цього лиха, тридцять посилок з продуктами.

Піонери розповсюджували політичну та художню літературу, допомагали людям похилого віку, садили дерева для озеленення села, доглядали за зеленими насадженнями, шефствували над своїми меншими товаришам - жовтенятами. Це були діти від 7 до 11 років. їх готували до вступу в піонери.

19 травня щороку проходив головний збір дружини. Він був присвячений даті присвоєння Всесоюзній піонерській організації імені Леніна. Збір проходив дуже урочисто і святково. На подвір'ї школи шикувалися святково одягнені піонери дружини і під звуки горнів і барабанів крокували до місця зборів. Зазвичай воно було на сільському стадіоні. Там розкладали велике піонерське багаття. Загони звітували партії і уряду про свою роботу за рік. Кращих та активних піонерів нагороджували грамотами та подарунками, відбувався святковий концерт. Всі присутні співали піонерських пісень. А у районному центрі проходив зліт піонерських дружин району, якими керував районний комітет комсомолу.

Піонерська організація сприяла комуністичному вихованню школярів, а саме відданості партії та батьківщині, патріотизму , інтернаціоналізму, колективізму, кращих моральних рис будівника комунізму.

Велика роль відводилася патріотичному вихованню. У загонах та дружині проходили зустрічі з ветеранами партії і комсомолу, учасниками Великої Вітчизняної війни, передовиками сільськогосподарського виробництва, проводилися уроки Миру, вивчалися подвиги піонерів - героїв. З кінця 60 -х років у школі проводилися воєнізовані ігри «Орлятко» та «Зірниця» , огляди строю та пісні загонів та багато іншого.

З метою виховання в учнів інтернаціональних почуттів, у школі обладнувалися кутки та клуби інтернаціональної дружби.

У них школярі вивчали матеріали про життя дітей в інших країнах, листувалися з однолітками соціалістичних країн: Китай, НДР Чехословаччина, - з дітьми інших республік Радянського Союзу. Влаштовувалися фестивалі республік, під час яких школярі знайомилися з економікою, культурою союзних республік, діти одягалися в національні костюми, готували національні страви, розучували пісні інших народів та ін.

Недоліком було те, що майже не приділялася увага національному вихованню, навіть терміну такого в лексиконі не було. Історія України не вивчалася. Лише з 1991 року вихованню громадянина України стали надавати належної уваги.

Введені були уроки народознавства з 1 по 11 клас, у школі був створений музей народного життя. Шрі з цікавістю вивчали звичаї, традиції та обряди українського народу, проводили вечорниці, конкурси на краще виконання українських народних пісень та ін. Однак ця робота дещо затихла, наробивши багато галасу. Коштів на уроки народознавства не стало, тому робота по вихованню національної самосвідомості в учнів проводиться несистематично.

Комсомольська організація.

Пройшовши етап піонери, школярі вступали до комсомолу - Комуністичної Спілки Молоді. Комсомол створений у 1924 році.

До комсомольської організації спочатку теж приймали кращих учнів, яким виповнилося 14 років. ВЛКСМ мала свій Статут, згідно з яким й організовувалася робота з молоддю. Комсомол був резервом комуністичної партії, тому партія і здійснювала керівництво цією молодіжною організацією. Вступаючого до лав ВЛКСМ перевіряли на знання Статуту , його навчання і поведінку розглядали спочатку на засіданні шкільного комітету комсомолу, а потім на засіданні районного комітету ЛКСМУ. Комсомолець отримував комсомольський квиток та значок з барельєфом Леніна. Він повинен був щомісяця платити внески в сумі 2 коп., про що позначалося у квитку , відвідувати комсомольські збори класу та школи , добре навчатися і брати активну участь у громадському житті.

Комсомольці проводили шефську роботу в жовтенятських та піонерських класах, були членами загонів юних дзержинців по сприянню органам захисту правопорядку, виробничих бригад, організаторами тематичних вечорів та різних виховних заходів. Комсомол виховував активних та ініціативних організаторів масової роботи, проте в останні роки свого існування комсомол зазнав впливу бюрократизму, заорганізованості, погоні за масовістю, а не якістю членів організації, тому в комсомолі був баласт, який ніде себе не проявляв, а часто й плямував ім'я комсомольця.

В роки української незалежності політичні організації в школах були заборонені, натомість стали створювати різні інші - клуби старшокласників, таврічата тощо, - проте вони у школі не прижилися, так як носять ігровий характер. Діти відчувають несерйозність цих згуртувань, тому не дають їм серйозного значення.

Протягом всієї історії школи серед шкільної молоді проводилася велика спортивно-масова робота. Існували спортивні гуртки та секції із загально фізичної підготовки, футболу, волейболу, баскетболу, туризму. Вони охоплювали переважну частину учнів школи. Проводилися шкільні змагання з різних видів спорту, спортсмени брали участь у районних змаганнях з легкої атлетики, зимового багатобор'я, спортивних ігор - футболу, волейболу, баскетболу, настільного тенісу, туризму.

І хоч довгий час у Качкарівській школі не було спортивного залу, спортсменів, які досягли успіхів, було багато. До 1973 року в зимовий час спортивно - масова робота дещо занепадала, то з появою спортивного залу ця робота активізувалася. Найбільшого розвитку вона набула у 80 - х роках, коли керував нею вчитель фізкультури Остапенко Віктор Васильович : він обладнав спортивний зал згідно сучасних вимог, створив спортивну базу, організував роботу гуртків. Він залучив до оздоровчого бігу не тільки учнів, а й вчителів. Результати його роботи були високі. Крім цього, активізувалася туристично - краєзнавча робота. Всі класи проводили в обов'язковому порядку 2 туристичні походи, а група старшокласників здійснили кількаденні походи по рідному краю. Команди туристів брали участь у районних змаганнях з туризму та спортивному орієнтуванню. Створена була туристська база, закуплене все необхідне туристичне обладнання, яке використовували юні туристи 27 вересня за традицією проходять змагання на честь дня туризму.

Обов'язковою була у школі художня самодіяльність. Старожили і досі пам'ятають учителя співів Дзюбенка Олександра Івановича, який створив ще у 30-х роках не тільки учнівський хор, а й сільський Завдяки діяльності цього аматора пісні Качкарівку стали називати пісенною і вважається ще й досі, що найкращі співаки живуть у Качкарівці.

На занятті хорового гуртка учні розучували українські, російські народні пісні, оброблені великими майстрами, твори радянських композиторів. Колектив майже завжди займав призові місця на оглядах художньої самодіяльності. Були і визнані солісти. Це Копил Олександр, Дєрікова Людмила, Большега Тамара, Позивай Тамара та інші.

З 1998 по 2004 рік у школі працював хореографічний гурток, танцювальний колектив« Веселка» під керівництвом досвідченого дитячого хореографа з вищою освітою Бойко Світлани Василівни. У ньому брало участь до 70 дітей, які розучували танці народів світу, сюжетні хореографічні композиції. Колектив мав величезну популярність серед жителів району й досяг високих успіхів. У 2003 році йому присвоєно звання аматорського народного колективу.

Гордістю школи стала Єрмоленко Даша, яка з першого класу співала у тріо Чекамових. Незважаючи на вік, вона якісно виконувала партію сопрано в народних піснях, оброблених Леонтовичем, та інших. Вона швидко освоїла гру на скрипці та піаніно, бере найактивнішу участь в художній самодіяльності, виконуючи сольні пісні сучасних композиторів і продовжує співати в тріо, яке в 2007 році стало переможцем в обласному конкурсі сімейних колективів.

У драматичному жанрі відзначився драматичний колектив під керівництвом вчителя української мови і літератури Таранущенко Т.Г. Гуртківці поставили комедію С. Васильченка « На перші гулі» та « Лісову пісню» Лесі Українки.

Виховна робота школи планувалася у 80 -х - 2000 - х роках за місячниками і тижнями у вигляді колективних творчих справ. Це різні акції, ранки, конкурси, огляди, виховні заходи тощо, тому жоден напрямок виховної роботи не випадає з-під контролю.

Особливої уваги надавалось і надається оздоровчій функції школи. Крім спортивно - масової роботи, дирекція школи дбала про зміцнення здоров'я молодого покоління. До 1970 року школу обслуговувала Качкарівська дільнична лікарня, а потім була введена посада медичної сестри. Найдовше пропрацювали на цій посаді Литвиненко Л.В. та Кононова Н. Л. Щороку проводився поглиблений медичний огляд школярів, визначалися діти з патологією, направлялися на консультацію до спеціалістів. Щороку до 20 учнів отримували безкоштовні путівки до санаторію різного профілю. Добре було налагоджене гаряче харчування учнів: спочатку воно було платне, але доступне батькам школярів. У 70-80 -х роках обід коштував 25 -30 коп. Молоко учні одержували безкоштовно. У 80 -х роках всі школярі, а їх тоді було до 500 харчувалися за рахунок радгоспу «Дружба» ( директор Калинчук І.Г.), який виділяв школі продукти безкоштовно.

У школі в 1980 році обладнано стоматологічний кабінет, в якому двічі на рік проводиться лікування зубів усіх учнів. Починаючи з 1970 року організовується в обов'язковому порядку літній відпочинок учнів на базі школи. До 1991 року працювали 2 табори: табір відпочинку для молодших школярів та табір праці і відпочинку для старшокласників. Обидва табори з денним перебуванням дітей. Учні 1 - 4 класів двічі на день харчувалися, їм організовували дозвілля і змістовний відпочинок. Кошти виділялися з бюджету.

Табір праці і відпочинку утримував радгосп «Дружба» : виділяв продукти харчування, закріплював спеціалістів, забезпечував фронт робіт. Учні щодня працювали 4 години, а потім відпочивали на березі Дніпра, проводили спортивні змагання, походи, тощо. За роботу учням платили, причому за 3 години доплачували, хоч учні і не працювали 7 годин. За зароблені кошти організовувалися туристичні путівки по Радянському Союзу, тому учні мали змогу подивитися багато цікавих місць.

Такого предмета, як «Охорона здоров'я» чи «ОБЖД» до недавнього часу не було, але робота з попередження травматизму проводилася постійно. Це в першу чергу, забезпечення здорових і безпечних умов навчання та профілактична робота з попередження травматизму та захворювань.

На жаль, останні два десятиліття не витримується тепловий режим у школі, є перебої з водопостачанням , що негативно впливає на здоров'я учнів. Школа в даний час не може налагодити психологічну службу в зв'язку з відсутністю психолога, але в 90-х роках працював практичний психолог Старостенко С.В. Учні проходили обстеження, визначався рівень підготовленості дітей до школи. На основі висновків медико - психолого - педагогічної комісії був створений клас підвищеної педагогічної уваги для дітей, які мають відхилення у психічному розвитку.

З 2008 року . введена посада соціального педагога , який займається проблемними дітьми та їх сім'ями, попередженням правопорушень серед дітей та підлітків.

Школа працює над створенням музеїв. У перші роки української незалежності був створений музей народного життя, який став центром національного виховання учнів. На його базі працює фольклорний гурток, проводяться екскурсії в музей, учні мають змогу займатися з історією, звичаями і традиціями українського народу.

У 2009 році відкрито музей історії школи, в якому зібрали матеріали, шо свідчать про розвиток Качкарівської ЗОШ. В даний час проводиться робота по створенню музею бойової і трудової слави села. Успішно працює історико -краєзнавчий гурток під керівництвом ветерана педагогічної праці, колишнього директора школи Будько З.Я.

Медалісти

1955 н.р.

1. Коваленко Віталій - золота
2. Хільченко Марія - срібна
3. Івахненко Катерина - срібна

1956 н.р.

1. Журавльова Ірина Борисівна - золота
2. Добровольська Кіра Григорівна - срібна
3. Погребняк Тамара Михайлівна - срібна
4. Карпекіна Віра Михайлівна - срібна

1957 н.р.

1. Дробний Леонід Дем'янович - золота
2. Коваленко Валентина Степанівна - срібна

1958 н.р.

1. Горбушко Іван Андрійович - срібна
2. Хрустенко Тетяна Андріївна - срібна

1959 н.р.

1. Чепіжна Лариса Захарівна - золота

1964 н.р.

1. Цвірінько Олександра Семенівна - золота

1965 н.р.

1. Білецький Микола Григорович - золота
2. Мушкал Галина Володимирівна - золота
3. Орєхова Тамара Борисівна - срібна

1966 н.р.

1. Будько Валентина Елізарівна - золота
2. Гугля Галина Василівна - срібна
3. Будько Тамара Олександрівна - срібна
4. Горівщенко Алла Аврамівна - срібна
5. Шевченко Володимир Григорович - срібна

1967 н.р.

1. Кириленко Аліна Володимирівна - золота
2. Невінчана Алла Володимирівна - золота
3. Савенко Наталія Федорівна - золота
4. Андрусенко Ольга Іванівна - срібна

1968 н.р.

1. Благомислова Людмила Миколаївна - золота
2. Яхнієнко Раїса Іллівна - золота
3. Нос Тамара Іванівна - срібна

1971 н.р.

1. Савенко Ольга Федорівна - золота
2. Чвільова Людмила Олександрівна - золота
3. Коваленко Людмила Василівна - золота

1976 н.р.

1. Ліщук Наталія Вікторівна - золота

1977 н.р.

1. Довмат Олександр Олександрович - золота

1981 н.р.

1. Краєвська Алла Борисівна - золота

1982 н.р.

1. Кондакова Лідія Павлівна - золота

1984 н.р.

1. Калинчук Наталія Іллівна - золота
2. Ткач Лариса Вікторівна - золота

1985 н.р.

1. Чвільова Ольга Олександрівна - золота
2. Швець Оксана Семенівна - золота

1986 н.р.

1. Щербак Лариса Іванівна - золота

1988 н.р.

1. Будько Євген Леонідович - золота
2. Дудленко Ігор Миколайович - золота
3. Горівщенко Світлана Анатоліївна - золота
4. Ткаченко Світлана Валентинівна - срібна

1991 н.р.

1. Денисенко Тетяна Володимирівна - срібна
2. Галушко Олена Володимирівна - срібна

1992 н.р.

1. Андрусенко Лариса Василівна - срібна
2. Гученко Наталя Миколаївна - срібна

1993 н.р.

1. Панасенко Наталія Сергіївна - золота
2. Войтенко Ірина Олександрівна - золота

1994 н.р.

1. Ринчак Наталія Іванівна - золота
2. Дудленко Тетяна Миколаївна - золота

1998 н.р.

1. Голівець Надія Анатоліївна - золота
2. 0біденко Тетяна Олександрівна - золота
3. Сіркіч Артем Вікторович - золота
4. Деріков Сергій Михайлович - срібна
5. Ринчак Людмила Іванівна - срібна

2000 н.р.

1. Ліщук Ольга Леонідівна - золота
2. 0біденко Юлія Олександрівна - золота

ВЧИТЕЛІ, НАГОРОДЖЕНІ ОРДЕНАМИ ТА МЕДАЛЯМИ

ОРДЕНОМ "ЗНАК ПОШАНИ"

1. Худина Ольга Дмитрівна - вчитель початкових класів

ЮВІЛЕЙНОЮ МЕДАЛЛЮ "ІОО-річчя З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ В.Л. ЛЕНІНА"

1. Хрустенко Андрій Єгорович - директор школи
2. Добровольська Лідія Леонтіївна - вчитель хімії біології
3. Кириленко Олександра Гаврилівна - вчитель початкових класи
4. Савенко Федір Артемович - вчителі трудового навчання

ЗНА ЧКОМ "ВІДМІННИК НАРОДНОЇ ОСВІТИ УРСР"

1. Хрустенко Андрій Єгорович - директор школи
2. Пащенко Євдокія Василівна - заступник директора
3. Савенко Федір Артемович - вчителі трудового навчання
4. Данильченко Клара Миколаївна - вчитель початкових класів
5. Будько Зіна Яківна - директор школи

МЕДАЛЬ "ЗА ТРУДОВУЮ ДОБЛЕСТЬ"

1. Меркотан Марія Трифоиівна - вчитель історії
2. Хрустенко Андрій Єгорович - директор школи
3. Чекамов Федір Євгенович - вчитель географії

ЗНА ЧКОМ "ПЕРЕМОЖЕЦЬ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ЗМАГАННЯ"

1. Савенко Федір Артемович - вчитель трудового навчання
2. Василенко Василь Остапович - вчитель історії
3. Будько Зінаїда Яківна - директор школи

НАГОРОДЖЕНИЙ ЗНАКОМ "ВІДМІННИК ОСВІТИ УКРАЇНИ "

1. Будько Зінаїда Яківна - директор школи
2. Василенко Любов Павлівна - завуч
3. Сіркіч Ольга Федорівна - вчитель хімії
4. Сулима Таміла Григорівна - вчитель історії
5. Горбушко Тетяна Григорівна - вчитель початкових класів
6. Супрун Алла Йосипівна - вчитель початкових класів
7. Бойко Світлана Василівна - керівник хореографічного гуртка

Фотографії.

1941 р. Качкарівська середня школа.

30-ті роки. Випускники та вчителі. В центрі – директор школи Халангот.

Випуск 1941 року

60-ті роки. Збирання металолому на шкільному тракторі.

50-ті роки. Пришкільна ділянка.Зліва – кролятник, на задньому плані – бібліотека.О

До 1973 року. Старе приміщення школи ( вигляд їз стадіону )

Піонери разом з учителькою та старшою піонервожатою Коваленко Г.М. 50 – і роки

Працівники пришкільного інтернату зі своїми вихованцями. 50 – і роки

60-ті роки. У шкільному саду. Вчитель Запорожець В.М. з учнями збирають урожай яблук.

Змагання авіомоделістів

Авіомодельний гурток

60-ті роки. За виготовленням діючого літака.

60-ті роки. Юні картингісти ( кер. Савенко Ф.А.)

50-ті роки. Саморобний автомобіль, виготовлений гуртківцями під керівництвом Савенка Федора Артемовича.

Саморобний токарний верстат , виготовлений учнями та Савенком Ф.А.

Діюча модель комбайна

60-ті роки. У шкільній майстерні.

80-ті роки. Заняття технічного гуртка ( кер. Савенко Ф.А. )

70-ті роки. Перший зліва – чемпіон з картенгу – Погрібний Володимир.

70-ті роки. На святковій демонстрації. На задньому плані – сучасна школа, попереду – директор школи – Пащенко Є.В.

70-ті роки. Зустріч з учасником Вітчизняної війни Богуном.

70-ті роки. Збір піонерського загону. Виступає колишній військовополонений Добро вольський Г.С., Вчителі Руссол М.Ю. та Будько З.Я.

Старшокласники вивчали тракторну справу й отримували відповідний документ.

80-ті роки. Екскурсія кращих виробничників до Москви.

90-ті роки. Спортивна зустріч з ваговиками із Дудчанської ЗОШ.

80-ті роки. Зустріч птахів.

50-ті роки. Виступ шкільного хору у сільському клубі ( кер. Приходько В.Ф.)

У сучасному кабінеті біології.

90-ті роки. Народний хореографічний колектив « Веселка» ( кер. Бойко С.В. )

З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1983 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

2012 р.

Піднятися вверх