В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
Карта КачкарівкиКарта Саблуківки
В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
e-mail   пароль    
реєстрація | забув пароль

12 грудня 2017
Схід сонця   08:20
Захід сонця   16:57

Мы в odnoklassniki.ru
Мы в facebook.com
Мы в twitter.com


Українська Атлантида
Поема про море

Краса і біль України

Краса і біль України

З.Я. Будько

Село на нашій Україні,..

Неначе писанка, село... ( Було )

Т. Шевченко

Як не прикро констатувати, але село занепадає. Практично з 1991 року нічого не будується, а навпаки - розбирається і розвалюється. Внаслідок стихійного лиха згорів глядацький зал сільського будинку культури, і не скоро його відремонтують. Зупинено будівництво лікарні. Не працює пекарня. Мають місце проблеми з водопостачанням. Відсутнє опалення в адміністративних приміщеннях, клубі, недостатнє воно в дитячому садку, школі й лікарні, розвалили І лазню, пральний комбінат...Більшість селян не мають роботи, не затримується тут молодь. Все більше і більше покинутих та розвалених хат.

Факти невтішні, та селяни сподіваються на мудрі рішення та дії уряду . Село - це наша краса і наш біль, який щемить у серці кожного небайдужого громадянина України. І кожен, мабуть, картає себе за те, що проявив пасивність, що не зумів відстояти, що спокусився на "свій шматок пирога". Та чи забагатів?...

Не під силу стало займатися соціальними питаннями. Практично з 1991 року ними ніхто й не займається. А до цього соціальні програми всього села виконував радгосп "Дружба". Особливого розмаху цей процес набув у кінці 70-х та 80-х роках. Як гриби, росли будинки для переселенців, спеціалістів сільського господарства, вчителів, робітників радгоспу. Так з'явилися вулиці Гардимана, Гагаріна, Молодіжна в селі Саблуківка. Завдяки директору радгоспу Калінчуку І.Г., який надавав соціальній сфері великої уваги, було зроблене освітлення вулиць села, реконструйовано Будинок культури, проведений великий ремонт у місцевій школі, дитячому садку, лікарні, заасфальтовані дороги. Працювало дві потужні котельні, які опалювали господарські та адміністративні будівлі радгоспу, школи, дитячого садка, лікарні, а також частину вулиці Гагаріна.

За радянських часів село не стало гіршим. Люди самовіддано трудилися на полях і фермах, розширена лікарня, школа до 500 учнівських місць. У 1937 році качкаряни побудували Палац культури на 420 місць. Друга світова війна затримала розвиток села, життя ніби припинилося на цей час, але зразу ж після його визволення від німецької окупації почало оживати. Відновила роботу МТС, риболовецька артіль, були відремонтовані виробничі будівлі, ферми, відновили роботу школа, клуб та інше. Неймовірними зусиллями селян засівалися й оброблялися поля, закуплялася в борг худоба. У селі відновили роботу колгоспи "Червоний металіст" та ім. Кірова.

Швидкими темпами розвивалися сільськогосподарські підприємства, а у 1960 році на базі колгоспів утворений радгосп "Дружба". Це було велике багатогалузеве господарство, яке мало 15745 га землі, з них 13390 га орної. Дякуючи самовідданій праці робітників радгоспу, сільське господарство успішно розвивалося. У 1964 році, незважаючи на кілька засушливих літ підряд, урожайність зернових становила 30,2 ц з 1 га. На фермах радгоспу було 5100 голів великої рогатої худоби, в т.ч. 935 голів корів, 3100 голів свиней. Надої на 1 фуражну корову становили 3,2 тис. кг.

Прибутки радгоспу в 1980 році перевищували 5018 тис. крб., а в 1981 році - 1 млн. крб., що дало можливість збільшити основні засоби виробництва, механізувати трудомісткі процеси.

Розпочинається будівництво нових приміщень молочнотоварної ферми на відділках № 2 і № 3, для вирощення нетелів на відділку № 1 та тваринницького комплексу на відділку № 2. Це були величезні сучасні приміщення з повною механізацією. Ось, наприклад, ферма № 3 мала кілька великих баз для корів, механізовані доїльні зали "Ялинка'. Дві доярки могли обслуговувати більше 200 корів.

Проводилася селекційна робота. На території ферми розміщувався пункт штучного запліднення тварин, молокоблок, магазин, будинок тваринника, літні загони для худоби, а також величезний кормовий двір, де заготовляли грубі корми та силос.

На фермах у тваринництві працювало до 200 чоловік, мали стабільну зарплату і своєчасно її отримували. Ще свіжі спогади працівників ферми про ті роки, коли там кипіла праця. До сходу сонця доярки поспішали на автобус, який возив їх з роботи й на роботу, а вже о восьмій годині ранку машина - молоковоз везла цистерну молока на Бериславський сирзавод.

Та це, на жаль, вже в спогадах. Худоба була заставлена в банк за кредит і вивезена за борги, хоч як селяни не противилися цьому. Від ферм навіть руїн не залишилося. Все розібрали старанні селяни, рознесли по цеглинці, викопали, що можна було, і з землі. Ями, прірви та триметрові бур'яни навіюють сум і ностальгію за тим часом, коли тут кипіла колективна праця, пахло соковитим силосом і цвіли на клумбах троянди.

На весь район славився колектив автогаража радгоспу "Дружба". Біля 100 транспортних одиниць налічувалося тут, працювало до 90 водіїв та інших працівників. Починаючи із 70-х років, господарство авто -гаража поповнювалося новими потужними машинами сучасних марок: "Колхіда", ЗІЛ, КАМАЗ та інші. Куплялися автобуси для перевезення робітників та школярів.

Серед водіїв організовувалося соціалістичне змагання, тому кожен намагався утримувати техніку в зразковому стані, виконувати й перевиконувати виробничі завдання. Особливо велике напруження було під час збирання врожаю. Жнива - свята справа для водія. Одна за одною прибували машини із золотим збіжжям на радгоспний тік, а звідти на елеватор. Тисячі тонн зернових перевозили водії авто- гаража. Були й передовики жнив: Ліщук Л.Г., Ліщук І.Г., Будько Л.Я., Андрусенко В.Д., Мартиненко В., Горбань В.О., Копил П.С., Шаран П.М. та інші. Переможців жнив нагороджували путівками в туристичні подорожі в Москву, Ленінград, Київ, Прибалтику, Карпати, вшановували на обжинках, вручали почесні грамоти , цінні подарунки тощо. На жаль , все це в минулому. Зараз автомобільний парк складає 11 машин, всього 12 чоловік працює тут, з них 4 в охороні.

Дуже урочисто відзначали професійне свято - День автомобіліста. Проводили урочисті збори водіїв, на яких підводилися підсумки роботи колективу автогаража, преміювалися передовики виробництва, їх вітали учасники художньої самодіяльності, школярі. Люди були горді з того, що їхній труд вливається в труд республіки, що їх шанують односельчани. Це додавало ентузіазму й бажання працювати ще краще.

Серйозним екзаменом для колективу автогаража радгоспу "Дружба" були щорічні технічні огляди. До них готувалися, як до свята: ремонтували техніку, фарбували, наводили порядок на закріпленій території. Техогляди завжди проходили з найвищою оцінкою.

Робота багатогалузевого господарства була немислима без колективу центральної ремонтної майстерні. Тут була налагоджена чітка робота й багато в чому нагадувала роботу заводу. Працювали токарний, слюсарний, електричний, паливної апаратури, паяльний, ковальський, два моторні та інші цехи. Найбільше напруження в ЦРМ було в осінньо-зимовий період. Тут було людно й кипіла робота механізаторів та працівників майстерні. Всі поспішали поставити техніку на лінію готовності до весняних робіт.

У майстерні були всі умови для злагодженої праці. Витримувався тепловий режим, водопостачання, інші санітарно-гігієнічні умови та заходи з охорони праці та техніки безпеки.

Майстерня збережена й працює по даний час, але штат в кілька разів скорочений, відсутні необхідні умови праці, закриті деякі цехи. Працюють лише електрозварювальний, токарний і паяльний цехи, та й техніки стало набагато менше, так як господарство розпалося на два товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" і "Таврія", забрали свої майнові паї фермери та одноосібники.

Зі спогадів директора шклои Будько З. Я.

У 1982 році я стала директором Качкарівської загальноосвітньої школи. Хоч будівля цього освітнього закладу була відносно не стара, бо побудована в 1973 році, проте вже потребувала серйозного ремонту. У бюджеті таких коштів не було. Тому мені доводилося просити допомоги у радгоспу "Дружба", посилаючись на те , що в школі навчалися діти робітників радгоспу. Тоді директором цього господарства був Калінчук Ілля Георгійович. Часто і йому було скрутно, та він знаходив кошти, щоб допомогти школі, надавав великої уваги зміцненню матеріально-технічної бази закладу. Так, у 80-х роках з допомогою радгоспу була замінена підлога у спортивному залі, їдальні, вестибюлі, фізичному кабінеті, в коридорі третього поверху. Перекрито повністю дах головного корпусу, реконструйовано ґанок парадного входу, проведений капітальний ремонт старого корпусу школи, приміщення для першокласників, замінена опалювальна система, побудовано ангар для техніки, дерев'яний паркан замінено на залізобетонний, естетично оформлено актовий зал, їдальню, вестибюль, замінено склоблоки на маршах і ще багато-багато дрібніших, але таких потрібних речей було зроблено.

Проводилася велика робота з поповнення навчально-матеріальної бази школи. Радгосп подарував школі тринадцять меблевих стінок у навчальні кабінети, обладнання та інструменти у шкільні майстерні, телевізор, спецодяг, повністю обладнав кабінет хімії, придбав парти для інших кабінетів, і крім цього, за кошти радгоспу харчувалися всі учні школи, а це до 400 учнів щодня. За рахунок господарства оздоровлювалися більше ста школярів у літній період.

Школа теж надавала велику допомогу радгоспу в обробітку просапних культур, збиранню врожаю овочів, догляду доріг тощо.

Починаючи ще з 60-х років, за школою було закріплено 100 га баштану. Саме школярі вирощували кавуни, не застосовуючи при цьому гербіциди. Урожаї завжди були високі, адже радгосп щороку відвантажував державі 4 баржі кавунів, забезпечував ними усіх жителів села та ще й продавав.

Школярі прополювали кукурудзу, соняшник, буряки, овочі, допомагали збирати помідори, моркву, картоплю, влітку працювали на току, доглядали 100 голів телят та виконували іншу роботу. Доводилося восени працювати до самого листопада, суміщаючи навчання з працею, адже не можна було допустити, щоб вирощена продукція пропала.

Та в 90-х роках все змінилося на гірше. Техніку розтягли, паливно-мастильні матеріали стали дуже дорогими. Зрошення списали, вирили труби й здали на металолом. Недобудовану зрошувальну систему на відділку N 2 вирили, сотні тонн труб теж здали, а водонасосну станцію розібрали. Збереглося зрошення лише на відділку №1, воно передане комунальному господарству, яке здало його в оренду СТОВ "Оксамит".

Не вся земля обробляється, жодне господарство не дотримується сівозміни, часто сіють соняшник як найбільш прибуткову культуру, земля не одержує потрібних органічних та мінеральних добрив. Як наслідок такого господарювання - низька врожайність зернових культур.

На даному етапі держава не приділяє належної уваги землеробству, господарства виживають, хто як може. Але землю не обдуриш. Скоро вона відповість на злочинне ставлення до неї.

Ждуть своєї черги будівлі, які ще не встигли розібрати, але колись якомусь дбайливому господарю знадобляться і вони. Залишиться тільки могила - німий свідок нашого злочинного ставлення до нажитого тяжкою працею нашими батьками і дідами. Ні, вона нікому про це не скаже... Таке ж саме сталося і з тваринницьким комплексом. Це було найсучасніше сільськогосподарське підприємство: 4 бази для телят, теличок та нетелів, вигули та криті літні загони, кормовий двір. Були створені умови для праці та відпочинку тваринників. У будинку тваринника містився актовий зал, в якому проходили різні зібрання, виступи художніх колективів та профілакторій, магазин, адміністративні кабінети, їдальня.

На території комплексу було завжди дуже чисто. У санітарні дні підбілювали годівниці, проводилося прибирання приміщень та подвір'я. Старше покоління дбало про свою зміну, тому тут працювали і школярі. Вони залюбки доглядали 100 голів телят, цілком самостійно виконували всю ту роботу, що й телятниці, за спеціальним графіком чергування.

Комплекс вже виходив на проектну потужність. Нетелів охоче купляли всі господарства Бериславського району та області. Саме наше господарство поповнювало поголів’я дійного стада району.

Але 90-і роки внесли свої корективи у добре налагоджену роботу. За ті ж борги вивезена худоба і з тваринницького комплексу. Приміщення деякий час пустували, а потім їх розібрали на паї колишні працівники радгоспу.

Що до рослинництва, то воно продовжує існувати, хоч не в тій формі, як було. Найбільшого апогею та ефективності рослинницька галузь досягла в 70-х роках завдяки зрошувальним системам, яких було у радгоспі "Дружба" дві: одна - на відділку №1 в селі Саблуківка та на відділку №3. Та й технологія обробітку ґрунту була інша. Всі поля оралися, строго дотримувалися сівозміни, залишали велика частину землі на пар. Радгосп співпрацював з Українським науково-дослідним інститутом, сіяв елітні сорти зернових культур, багато землі відводилося під кукурудзу, сорго, рицину, кормовий буряк, овочі. Рослинництво готувало кормову базу для тваринництва, тому вирощували кормові культури: люцерну, суданку, інші багаторічні трави, а кормовий буряк обробляли всім селом: працівники радгоспу, школи, лікарні, дитсадка й інших організацій, а восени чистили для зберігання в кагатах. Буряки виростали на славу - кожен до 1 м заввишки, що й не піднімеш. Були високі врожаї качанистої кукурудзи: кожен качан - до 50 см. А скільки вивозили на консервні заводи кабачків, столових гарбузів, помідорів! Одна була проблема - не вистачало робочої сили. Доводилося залучати школярів, пенсіонерів, всі організації й установи, які знаходилися на території села. Техніки було вдосталь, паливно-мастильні матеріали дешеві. Тільки працюй. Ніколи не допускалося, щоб земля стояла не оброблена.

30-ті роки. Головна тягова сила колгоспу

30-ті роки. Колектив Качкарівської районної газети "За колективізацію"

1951 р. Ланка бавовнярів Тарасенко Зої.

30-ті роки. Передовики колгоспу "Металіст"

80-ті роки. Садиба автогаража радроспу "Дружба"

80-ті роки. Колектив автогаража радгоспу "Дружба"

Переможців жнив нагороджували путівками в туристичні подорожі в Москву, Ленінград, Київ, Прибалтику, Карпати, вшановували на обжнивках, вручали почесні грамоти, цінні подарунки тощо.

На жаль, все це в минулому. Зараз автомобільний парк складає 10 машин, всього 12 чоловік працює тут, з них 4 в охороні.

Молочна ферма. Відділок №3

Одна база тваринницького комплексу

70-ті роки. Так народжувалися молочні ріки

Тваринницький комплекс

1970 р. Колектив молочно-товарної ферми №3 радгоспу "Дружба"

 

Секретар партійного комітету веде бесіду з учасниками посівної кампанії

Найвідповідальнішим періодом в житті хліборобів були жнива та посівні кампанії. Це святіше святих, тому готувалися до цього якнайретельніше: готували техніку, насіння, грунт, формували агрегати, добирали кадри, забезпечували партійне та адміністративне керівництво, продумували заохочення працівників, розробляли умови соціалістичного змагання, а також соціально-культурне обслуговування. Залучали всіх: партійну, комсомольську й профспілкову організації, агровідділ, бухгалтерію, торгівлю, бібліотеку, художню самодіяльність, залучалася молодь. Комсомольці формували комсомольсько-молодіжні агрегати. На поле виїжджали магазини, агітбригади, лектори, лікарі, бібліотекарі. Ніхто не стояв осторонь. Забезпечувалась гласність змагання, панувала атмосфера ентузіазму, відповідальності за урожай.

Комсомольський агрегат у складі секретаря комсомольської організації
Мельник Т.,Тітка П., Землянського М., Кабан Н. за 4 дні засіяли 280 га.

70-ті роки. Директор радгоспу "Дружба" Шугай М. І. вітає комбайнера Горбаня О. з перемогою.

80-ті роки. Зі щоденним зверненням про підсумки жнив знайомить водіїв
секретар парткому радгоспу "Дружба" Краєвський Б. Г.

Росла гідна зміна хліборобам. Учні Качкарівської середньої школи проводили "п'яту трудову" четверть, допомагаючи радгоспу "Дружба" на току, в полі, на фермі.

1978 р. Школярі на баштані

1975 р. Старшокласники Савенко О., Овчіннікова Л., Голівщук Л., Гребенюк. сушать зерно

Качкарівські кавуни

Будівля центральної ремонтної майстерні. Вона збережена й працює по даний час, але штат в кілька разів скорочений, відсутні необхідні умови праці, закриті деякі цехи. Працюють лише електрозварювальний, токарний і паяльний цехи, ті й техніки стало набагато менше, так як господарство розвалилося на два товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" і "Таврія", забрали свої майнові паї фермери ті одноосібники.

Завідувач ЦРМ Неклеса С. С., голова сільради Полтавченко А. П., секретар парторганізації Невінчаний В., дефектовщик Кононенко С. Я., головний інженер Пащенко М. Т., завгаражем Кириленко І.М., художник Беков, механізатор Кононов П., слюсар Супрун Д., завскладом Шейко Г. П.

Робота багатогалузевого господарства була немислима без колективу центральної ремонтної майстерні. Тут була налагоджена чітка робота, й багато в чому нагадувала роботу заводу. Працювали токарний, слюсарний, електричний, паливної апаратури, паяльний, ковальський та два моторні та інші цехи. Найбільше напруження було в ЦРМ в осіньо-зимовий період. Тут було людно й кипіла робота механізаторів та працівників майстерні. Всі поспішали поставити техніку на лінію готовності до весняних робіт.

В майстерні були всі умови для злагодженої праці. Витримувався тепловий режим, відпочивальня і інші санітарно-гігієнічні умови та заходи з охорони праці та техніки безпеки.

 

Передовик виробництва, токар Качкарівської МТС, а потім радгоспу "Дружба"
Голівщук Микола Порфирович. 50-ті роки.

Обладнання для обробітку зерна КЗС

Штукатури за роботою

Будівельний відділ налічував до п'ятдесяти робітників. Прораб Куць Микола Тимофійович. 80-ті роки.

Засідання ради первинної організації товариства "Знання" Затвердження графіка лекцій. Бесід та інших заходів.
На фото: Сулима Т.Г., Краєвський Б. Г., Будько З. Я., Сіркіч О.Ф., Терещенко Д. П.

Переможці районних змагань

Сандружина радгоспу "Дружба" на огляді

Їдальня та гуртожиток для робітників. 70-80 роки.

У 70-тих роках швидкими темпами будувалося житло для робітників та спеціалістів села.
Соціальні об'єкти: школа, дитсадок, магазини та інше.

Центральна контора радгоспу "Дружба" 1970 р.

Центральний продуктовий магазин

Дитячий садок 70-80 років.

Качкарівська загальноосвітня школа, здана в експлуатацію в 1973 році.

1980 р. Будинки для своїх працівників побудував радгосп "Дружба"

1977 р. Команда сільських волейболістів на обласних змаганнях посіла почесне місце.

1975 р. Відкриття меморіального комплексу загиблим качкарянам.

День працівників сільського господарства. Іщенко В. виграв на лотерею порося, а дехто - й теля.
Справа - директор радгоспу Калінчук І. Г. та головний зоотехнік Терещенко Д. П.

А тут колись була сільська лазня та пральня. 2012 рік.

2008 р. В'їзд у село. Розваллями та пусткою зустрічає воно гостей.

Майже, як у Шевченка: "біленькі хати повалялись, сади бур'яном поросли"... 2012 рік.

Колись тут жили будівельники, працівники соціальної сфери. 2012 рік.

Підстанція 2012 рік.

Магазин соки-води 2012 рік.

Магазин продовольчий. 2012 рік.

Кафе. 2012 рік.

Магазин хозтоварів. 2012 рік.

Розчинний вузол. 2012 рік.

 

Ні, це не руїни древньої Греції. Це качкарівські руїни 2006р. А в 60-90-х на цьому місці
знаходилась молочно-товарна ферма №3, яка здавала державі тонни молока і м'яса.

 

Вечоріє. Останні сонячні промені блукають по руїнах. І тиша... А колись у цей час тут кипіла робота.

 

"Позаростали стежки-доріжки"...

"Сплять кургани темнії ...", заростають дороги та стежки. Ждуть своєї черги будівлі, які ще не встигли розібрати, але колись якомусь дбайливому господарю знадобляться і вони. Залишиться тільки могила - німий свідок нашого злочинного ставлення до нажитого тяжкою працею нашими батьками і дідами. Ні, нікому вона про це не скаже...

 

 

БАМ. 2012 рік.

Гараж. 2012 рік.

ЦРМ

ЦРМ

Перевалка. 2012 рік.

Відділок №2. 2012 рік.

Відділок №3. 2012 рік.

З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1083 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

 


Copyright © Качкарівка 2012 | Сайт сделан в ITlux.com.ua