В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
Карта КачкарівкиКарта Саблуківки
В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
e-mail   пароль    
реєстрація | забув пароль

12 грудня 2017
Схід сонця   08:20
Захід сонця   16:57

Мы в odnoklassniki.ru
Мы в facebook.com
Мы в twitter.com


Українська Атлантида
Поема про море

Будинок культури

Історія Качкарівського будинку культури

ІСТОРІЯ КАЧКАРІВСЬКОГО НАРОДНОГО ХОРУ

Качкарівський народний аматорський хор. Його організатором і натхненником був талановитий диригент - хормейстр Олександр Іванович Дзюбенко. Це був учитель музики місцевої школи, який мав спеціальну освіту з диригування. До речі, він навчався разом з Григорієм Верьовкою, видатним діячем культури, засновником відомого хору, який носить його ім’я.

О.І.Дзюбенко заклав підвалини колективу, згуртувавши здібних сільських співаків, визначивши тематику репертуару, направленість на уславлення Вітчизни, вільної праці. Більшу частину репертуару становили українські народні пісні в обробці Леонтовича та інших композиторів.

Учасниками хорового колективу стали колгоспники, вчителі, медпрацівники, старшокласники. Ветеранами хору були Коваленко Г.М., Маршал Н.Ф., Шингаренко І.,А., Манічкіна М.Д., Савенко А.І., Будько Т.П., Горбушко В.А., Іщенко В.М., Іщенко О.М.,Іщенко В.М. та багато інших.

Качкарівський хоровий гурток працював при сільському будинку культури, який тоді називали Палацом культури або театром. Він був відкритий у 1937 році, а вже в 1939 році хор побував на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві, де брав участь у конкурсі серед багатьох хорових колективів союзних республік (Газ. «Наддніпрянська правда», 23 жовтня 1949 року.)

У роки німецько-фашистської окупації 1941-1944 року Палац культури було зруйновано ворогами, селянам було не до пісень, але протягом 1944-1945 років хор відновив свою роботу. Керувати ним продовжував Дзюбенко О.І., якого й досі згадують старожили добрим словом. Гурток відвідувало більше 60 чоловік. У його репертуарі були українські та російські народні пісні, пісні народів світу, твори радянських композиторів. Цей колектив завжди тепло приймали не тільки качкарівці, а й жителі інших сіл району. Він щороку брав участь в оглядах художньої самодіяльності і майже завжди займав призові місця в змаганнях не тільки районного, а й обласного рівня.

Музичне супроводження здійснював спочатку сам керівник Дзюбенко О.І., багато українських народних пісень в обробці Леонтовича та ін. композиторів виконувалися без музичного супроводу в чотири голоси , що свідчило про високу виконавську майстерність сільських хористів.

Слава про співочий колектив розкотилася далеко за межі села, а Качкарівку стали називати співочою. Особливим талантом виділялася чоловіча група хору, в якій володіли чудовим тенором Невінчаний Володимир, Кузьмін Григорій, Коваленко Володимир, Донченко Віталій, Місяйло Дмитро, Предатько Іван, Негреба Борис та ін. Басову партію на високому рівні виконували Іщенко Віталій та Олександр, Швець С.Я., Будько В.Т., Гайдаренко П.І., Горбушко А.А. та ін. Сольні номери виконували Коваленко А.М. , Іщенко О.Є., Коваленко В.Х., Донченко В.О., Копил О.С., Щербак М.

З 1953 року хором керував учитель співів місцевої школи Приходько Віктор Федорович. Він продовжив традиції, закладені його попередником. У колектив прийшла молодь. Поруч з ветеранами стояли представники молодшого покоління: Руссол М.Ю., Савенко А.І., Негреба Борис Гайдаренко П.І., Яртим Павло, Кононенко Тамара, Большега Тамара, Будько Володимир, Щербак О.М. Вони полюбили хоровий спів, вчилися майстерності у своїх старших колег.

Співали вчителі Будько З.Я., Супрун А.Й. Кіяшко В.С., Руссол М.Ю., Горбушко В.А. Савенко А.І., Швець С.Я.та ін.. , робітники радгоспу «Дружба» Гайдаренко П.І., Предатько І.М.. Кононенко Т.Г., Поділько Р.П., Будько Володимир і Будько Людмила, Фланчева Н.В., Климентенко Л.М. та Климентенко О., Маршал Н.Ф., Іванова Л.Р, та ін., медичні працівники – ветеран Великої Вітчизняної війни Поберій Л.Ф., Ткач Н.І., Манюченко Л.І. та ін.

Найстаріший співочий колектив області жив, діяв, творив і здобував ще більшу популярність. Після успішного виступу на республіканському фестивалі в Києві, присвяченому 50-річчю радянськоі влади , Качкарівському хоровому колективу було присвоєно звання народного та вручено медаль 2-го ступеня ВЦРПС. Це був найвищий творчий злет сільських співаків з глухого села на Херсонщині. 1967 рік, поїздку в Київ на пароплаві, виступ на сцені Київської державної філармонії на все життя запам’ятали учасники хору. Колектив виконав кілька пісень, серед них пісню бериславського самодіяльного композитора Токаря І.І., вчителя й наставника керівника хору Приходька В.Ф.- «Від Дніпра до моря».

Звичайно, передувала цьому успіхові наполеглива праця як керівника, так і хористів. Відшліфовувалися партії творів, гуртом виготовлялися українські національні костюми, адже вимогливий київський глядач буде найсуворішим критиком.

До Києва добиралися на пароплаві « Павленко». Розташувалися у комфортабельних каютах, але відпочивати було ніколи. Тут же, у салоні, проводилися ретельні репетиції. Три дні подорожі минули швидко. Чудовий шир Дніпра, проходження шлюзів Запорізької та Кременчуцької ГЕС залишили незабутнє враження. Та, мабуть, найнезабутнішим було вшанування пам’яті великого сина українського народу Т.Г. Шевченка. В урочистій тиші із суворими обличчями стояли хористи біля могили Кобзаря, а потім, ніби домовившись , почали співати «Заповіт» , слова якого золотими літерами висічені на мармуровій плиті. Ця пісня змінилася іншою Тарасовою піснею - «Реве та стогне Дніпр широкий».

Змагання були серйозними й ускладнювалися тим, що з качкарівськими співаками в конкурсі брали участь хор з Нової Каховки та кілька хорових колективів Волинської області. Але хвилювання хористів було даремним. Успіх був незаперечним.

Ще був один епізод у діяльності Качкарівського хору , який став -пам*ятним його учасникам, - це участь у популярній телевізійній програмі «Сонячні кларнети» у 1985 році. Тоді колектив знявся у Херсонському парку ім. Ленінського комсомолу і виконав дві українські народні пісні «Ой, з-за гори кам*яної» в обробці Леонтовича акапельно та « Сусідка» з музичним супроводом. Керувала тоді хором Чекамова Галина Дмитрівна - викладач місцевого філіалу музичної школи з фортепіано , прекрасний вокаліст і співачка.

Коли одного разу хор співав у Палаці культури херсонських судно -будівельників, одна жінка розчулено прошепотіла: « Як гарно! Прямо-таки по-верьовкінськи!» І це не перебільшення. Справді, мистецтво самодіяльного хору нікого не залишало байдужим. В арсеналі художніх засобів народного хору не тільки патетика, драматизм і глибока ліричність , а й гумор, такий властивий українцям, ненароком вимовлене « по-верьовкінськи» нагадало про творчі зв*язки качкарівців з прославленим українським народним академічним хором ім. Г. Верьовки. Є щось символічне в тому, що засновник сільського хору О.І. Дзюбенко навчався разом з видатним митцем, а керівник хору 60-80-х років Приходько В.Ф. стажувався у цьому колективі , коли здобував професію дирижера хору. Як бачимо, колективом співаків села керували музично освічені люди, тому і результати роботи були успішними.

Традицію цих керівників продовжила Чекамова Г.Д., яка домагалася від хору академічного співу, потрібної дикції й артикуляції звуку, динаміки й тембру голосу, вираження почуттів.

Через кожні 5 років хор підтверджував здобуте високе звання народного. Колектив готував для цього півторагодинну програму , давав концерт, а поважна комісія з Києва слухала й оцінювала рівень виконання музичних творів. Як правило, оцінка була висока. Востаннє хор підтвердив звання на початку 90-х років, а потім фактично припинив своє існування. Місцевому керівництву було байдуже, в суспільстві почалися зміни не на користь села, люди перестали ходити на репетиції, відчуваючи непотрібність цієї справи. Працював ще хор ветеранів війни та праці під керівництвом Приходька В.Ф., але якість його роботи була низькою, так як в його склад входили люди похилого віку. Його радо вітали на концертах , але участі в конкурсах ві майже не брав, а якщо і брав , то його відзначали скоріше з поваги, ніж за майстерність.

Частина жіночої групи хору створила вокальний ансамбль « Чарівниця « під керівництвом Чекамової Г.Д. Цей колектив теж проявляв високу виконавську майстерність і теж отримав у 2003 році звання народного аматорського колективу.

Слід відзначити, що пісня об’єднувала людей, здружувала. Після вдалого виступу на районній сцені колектив збирався за столом десь на природі чи в кав’ярні, хористи після чарки співали улюблених пісень та так, що ними заслухалися посторонні й просили заспівати ще. Хористи побували разом у Карпатах, знайомлячись з природою та історією цього краю, а також з народною творчістю.

Керівництво села і радгоспу проявляло повагу до учасників хору, виділяючи кошти на костюми, відрядження, фуршети, виписувало продукти харчування чи корм для домашньої худоби, нагороджувало найактивніших похвальними грамотами та цінними подарунками.

Репертуар хору

Українські  народні пісні в обробці Леонтовича:

  • «Ой з-за гори кам’яної»,
  • «Ой горе тій чайці»,
  • «Колодники»,
  • «Пряля»,
  • «Садом, садом»,
  • «Дівка в сінях стояла»,
  • «Щедрик» , російська народна пісня «Дубинушка»,
  • Жартівливі українські народні пісні:
  • «Ой нас , братці , п’ять»,
  • Скрипка би не грала»,
  • «Сусідка»,
  • «На городі буркун »,
  • «Із сиром пироги»,
  • «Ой чорна я си, чорна»,
  • «Ой казала баба діду».

Інші українські народні пісні:

  • «Копав , копав криниченьку»,
  • «Не жонатий ходжу»,
  • «Цвіте терен»,
  • «По цей бік гора»,
  • «Ой пішла я та й по сіно»,
  • «Реве та стогне Дніпр широкий»,
  • «Заповіт»,
  • «Ой , на горі та й женці жнуть» ,
  • «Будьмо здорові»,
  • «Так будьмо ж здорові»,
  • Пісні радянських композиторів:
  • «Ленін»  ком.Верменич,
  • «Ленін з нами»  Туликова,
  • «Приснилось матері» ком. Процько,
  • «Слава партії» Філіпченк ,
  • «Эх, дороги» ,
  • «Ой, Дніпро, Дніпро» ,
  •  Д. Домінчана« Краю мій рідний»

Пісня Бериславського самодіяльного композитора І.І. Токаря «Від Дніпра до моря» прозвучала в Київській державній філармонії в 1967 році.

Спогади учасниці хору Будько З.Я.

Про Качкарівський хор я знала ще з раннього дитинства, бо він виступав на свята у селі Саблуківка, де я жила. Пам’ятаю, що учасників хору було чоловік сорок. Це було десь у 1954-1955 році. Чоловіки були в костюмах , а жінки – у білих штапельних платтях з чорненькими бантиками біля коміра. Які пісні виконував хор , я не пам’ятаю, а от керівника запам’ятала . Це був Приходько В.Ф. , зовсім ще молодий чоловік. Пам’ятаю кількох солістів. Співала сама жінка без ноги , як я потім дізналася, вихователь шкільного інтернату Іщенко Олена Євдокимівна. Були солісти – чоловіки – Коваленко Володимир Хомич, Копил Олександр Степанович, Донченко Віталій Олексійович та ін.

За діяльністю нашого хору слідкувала і тоді, коли навчалася в Бериславському педагогічному училищі. Так склалося , що я отримувала уроки гри на баяні у вчителя керівника хору , бо Приходько В.Ф. свого час у теж кінчав педучилище. Вчитель музики Токар І.І. завжди цікавився своїм випускником, його творчою діяльністю. Мало того, він написав для хору пісню, з якою колектив виступив у 1967 році в Києві, коли здобував звання народного , Іван Іванович дуже цим пишався.

Ближче я познайомилася з хором, коли в 1979 році переїхала на постійне проживання в Качкарівку. Віктор Федорович запросив мене до хору, і я згодилася. Мені зразу сподобалося співати в хорі бо завжди подобався хоровий спів, але я не могла реалізувати свою мрію, так як не було змоги відвідувати репетиції через те, що жила в Саблуківці.

Я стояла поряд з досвідченими хористами Савенко Н.І., Чмихун М.М, прислухалася до них, уважно слухала керівника, і в мене все виходило. Ми розучували акапельні українські народні пісні, пісні радянських композиторів, а також веселі пісні, які любить публіка. Виступали на всіх концертах у себе в селі, брали участь у районних та обласних оглядах художньоі самодіяльності , і завжди нас відзначали. Коли за станом здоров’я Віктор Федорович не міг керувати хором, його послідовницею стала Чекамова Галина Дмитрівна. Вона грамотна жінка, хороший вокаліст, вимогливий керівник. З нею ми теж захищали звання народного колективу. Пам’ятаю, наш клуб був закритий на ремонт, довелося виступати в Саблуківському клубі. Приїхав професор з Києва, були представники обласного відділу культури. Готували ми півторагодинний концерт. Члени комісії були приємно здивовані й вражені високою майстерністю сільських співаків. Так, було чим гордитися: ми завжди захищали честь села та району, брали участь в республіканському огляді «Сонячні кларнети», інших конкурсах. Хор забирав у нас багато часу, і це треба було цінувати. Крім того, не поновлювалися довгий час костюми, що теж не менш важливо. Думаю, що хор розпався через неувагу керівництва до нього. Справді, часи були важкі, керівникам , можливо, було не до культури, а шкода. Тепер важко буде все це відродити, бо половини хористів уже немає, а молодь треба довго вчити.

Інша пісенна творчість Вокальні колективи

Крім хору, при клубі в різні часи діяли вокальні ансамблі та інші малі форми. У радянський час проводилися огляди художніх колективів не тільки клубів, а й бюджетних організацій. Тому були створені хори та ансамблі при Качкарівській дільничній лікарні та школі. Були гурти і в будинку культури. Керувала ними найчастіше Чекамова Г.Д. та Приходько В.Ф. Це були жіночі вокальні ансамблі, в репертуарі яких були твори українських класиків, твори радянських та зарубіжних композиторів Склад ансамблів мінявся, до нього входили вчителі, медики , робітники радгоспу, робкоопу, але кістяк залишався постійний, Це Чекамова Г.Д., Климентенко Л.М.. УлінецьТ.М., Шейко Н.Л., Борткова Л.Л., Горбушко Т.Г., Мельник Т.О., Будько З.Я., Мартинюк Т.Т., Михайлечко Н.І. У такому складі у 2003 році ансамбль завоював звання народного аматорського колективу. До душі і виконавцям , і глядачам припали пісні « Мамина вишня» , «Мамина коса» , «Запитай у серця», « Тихий Дунай», «Чарівниця», « Вишиванка», « Скоро місяць зійде», « Україна»,, « Димить туман» , « На калині мене мати колихала» та багато інших. Ансамбль виконував й акапельні пісні в обробці Леонтовича : « Пливе човен», «Перепілонька», ««Летіла зозуля» , « Була би-м така красна», « Ой співаночки мої» та ін.. Ансамбль « Чарівниця» – учасник всіх концертів та заходів не тільки в селі, а й в районному центрі.

Сімейне вокальне тріо Чекамових

Цей невеликий колектив заслуговує на увагу. В його склад увійшли : бабуся Чекамова Г.Д., її дочка Ірина та онука Даша. Презентація цього тріо відбулася 2002 року на серпневій конференції вчителів району. Учасників зразу зачарував їх спів, а найбільше сподобався ніжний чистий голосок наймолодшої співачки, який звучав дзвіночком на фоні альтової партії. Незважаючи на вік, дівчинка рано долучилася до пісні і ще в дошкільному віці виконувала разом з бабусею та мамою українські народні пісні в обробці Леонтовича в три голоси : ««Калина-малина», « Пливе човен», « А вже весна», колядки, щедрівки, пісні українських авторів « Чом, чом, земле моя?», « Ой ти , дівчино, з горіха зерня» та ін .Багато пісень вони обробляють самі.

Довгими зимовими вечорами сім’я розучує пісні. Керує колективом бабуся Галина Дмитрівна, вона має музичну освіту, добре володіє вокальними даними, сама гарно співає і свої знання та вміння передає дочці та внучці. Іноді вони брали у свій колектив іншу Дашину бабусю - Мартинюк Тамару Трохимівну, яка теж чудово співає.

Сімейне тріо Чекамових виступає на концертах, оглядах та конкурсах У 2005 році колектив брав участь в обласному конкурсі сімейних колективів «Роде наш красний» і зайняв почесне перше місце, отримав грамоту та подарунок.

Солісти

Серед качкарівських солістів найбільшу шану має Чекамова Галина Дмитрівна Проживає вона в Качкарівці з 1972 року, працювала викладачем філіалу Бериславської музичної школи по класу піаніно. Має музичну освіту - закінчила Херсонське музичне училище та перший курс Одеської консерваторії, яку змушена була залишити через сімейні обставини. Любить класичну музику, має гарний голос, досконало володіє вокальними даними. Односельчани справедливо вважають, що місце Галині Дмитрівні на великих сценах столиці. І це дійсно так. Сільська співачка виконує українські народні пісні в обробці Леонтовича, оперні арії, пісні українських, російських та зарубіжних композиторів. Не можна без сліз захоплення слухати в її виконанні « Заздравную» І. Дунаєвського, арії Наталки з опери « Наталка Полтавка». Дивишся на цю сільську трудівницю й думаєш: « Чому не судилося їй виступати на оперній сцені?». Мабуть , її місія бути серед селян, у яких під грубою сорочкою б’ється гаряче серце й ніжна душа, чутлива до краси. Вона серед нас тому, щоб ми стали кращими.

Галина Дмитрівна безвідмовно бере участь у всіх концертах та заходах, які проводяться в селі та в районному центрі, вона лауреат багатьох конкурсів, веде велику роботу з пропаганди музичного мистецтва. Багато років керувала народним хором, жіночим народним вокальним ансамблем, шкільними ансамблями вчителів та учнів. Галина Дмитрівна займається обробкою пісень, сама складає музику до них.

Мартинюк Тамара Трохимівна

Мартинюк Т.Т. 1949 року народження. Має чудовий альт, співала ще в школі, виконувала сольні номери та в дуеті. її талант помітив учитель співів Приходько В.Ф. і розвивав його. Продовжувала співати Тамара Трохимівна і після школи і співає до цього часу. Дуже гарно, з великим почуттям вона виконує пісні трагічного характеру : «Балада про матір», «Степом, степом…», «Альоша» та багато інших. Співає вона і в дуеті з Чекамовою Г.Д., і в тріо Чекамових. У її репертуарі пісні українських та російських композиторів та народні.

Інші солісти

Багато качкарян мали чудовий голос та музичний слух. Жителі села й досі пам’ятають таких солістів, як Невінчаний Володимир, Кузьмін Григорій, Донченко Віталій, Іщенко Олена, Придатько Іван, Гайдаренко Петро, Коваленко Ганна, Коваленко Володимир, Копил Олександр та інших.

З історії Качкарівського будинку культури

Не хлібом єдиним живе людина. Так було, так є , так буде повік, бо для повного щастя людини потрібен не тільки матеріальний достаток, але й щось для душі. Звісно, що без пісні, музики душа сумує, нудиться, життя пісне й безбарвне.

Качкарівку здавна називали співучою, тому що народ тут любить і вміє співати, у селі було і є багато талановитих людей. Коли не було клубу, молодь співала й танцювала по хатах, а влітку – прямо на вулиці по кутках чи на центральній площі. Дзвеніла піснями плавня, дівчата співали на човнах, відпочиваючи увечері, співали на возах, їдучи з роботи , співали на вечорницях та досвітках.

Просвітницько-культурна робота в Качкарівці проводилася, як свідчить преса початку 20 століття , ще до революції 1917 року та встановлення радянської влади. Вся культурно-масова робота була організована на базі чайної товариства тверезості, яка розміщувалася у приміщенні в провулку нижче церкви. 24 січня 1903 року газета «Юг» писала: « Як ми чули, до майбутніх свят попечителями чайної товариства тверезості замислюється улаштування спектаклю. Думають поставити « Наталку Полтавку». Можна лише від душі вітати цей задум, коли він тільки здійсниться, бо вже занадто темний місцевий люд.» Невідомо , чи поставили сільські аматори в чайній п’єсу, але відомо, що своє дозвілля молодь проводила по «кутках».

У 1918 році був відкритий так званий народний дім у переобладнаній клуні, але регулярно він став працювати тільки з 1921 року. Тут діяли хоровий і драматичний самодіяльні гуртки. З успіхом йшли такі вистави, як «Наймичка», « Мартин Боруля», « Наталка Полтавка» за творами Т. Шевченка, І . Карпенка – Карого, І. Котляревського. Як і в чайній товариства тверезості, так і народному будинку відзначалися ювілеї письменників, влаштовувалися дитячі ранки до різдвяних свят тощо.

У 1937 році у Качкарівці спорудили будинок культури, який ще і до цих пір старожили називають театром. Так, це був справді театр з усіма необхідними зручностями й умовами для розвитку народних талантів. Тут був облаштований глядацький зал на 350 місць, велика сцена, на яку можна було виїжджати кіньми чи автомобілем, гримірувальна, хорова кімнати, приміщення для зберігання костюмів, кабінети для спеціалістів та інше. Качкаряни були дуже раді появі осередку культури, хоч він і був побудований на старому кладовищі. Ось і потяглися селяни до цього храму . Хоч і втомлені приходили хлопці й дівчата з роботи , та потяг до вічної краси перемагав усе, додавав бадьорості й сили. З новим натхненням запрацювали члени гуртків. Качкарівський хоровий гурток виступав з концертами навіть у Києві, а 1939 року на Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві брав участь у змаганні багатьох хорових колективів республік Радянського Союзу.(Газета « Наддніпрянська правда», 23 жовтня 1949 р.)

Коли 18серпня 1941 року Качкарівку окупували фашистсько - німецькі загарбники, перше, що вони зробили ,- це зруйнували Палац культури (саме така назва закріпилася за клубом до 1965 року). Стихли пісні , не хотілося молоді танцювати. Самодіяльність не працювала. Споруду німці використовували для господарських потреб, сюди ж згонили населення, яке відправляли на роботи в Німеччину. Будинок культури світив своїми ранами довгих двадцять років. Лише в 1965 році йому дали нове життя. Відбудовували палац всією громадою. До робіт залучалися не тільки робітники радгоспу «Дружба», а й працівники соціальної сфери, педагоги, медики, школярі. 25 лютого 1965 року відбувся перший післявоєнний концерт Херсонської філармонії.

Знову запрацювали гуртки, які тіснилися раніше у пристосованих приміщеннях. Щодня демонструвалися документальні та художні фільми для дітей та дорослих. Незмінним кіномеханіком досить тривалий час був Розін Віктор Юлійович, який завжди намагався привезти в село щось хороше з кінопрокату. Дивитися фільми було багато бажаючих, бо квиток на кіносеанс для доросли коштував 20 копійок, а для дітей – п’ять копійок. Перед фільмом демонструвалися документальні фільми про життя країни. Читали лекції на політичні та популярні теми спеціалісти сільського господарства, педагоги, медпрацівники. Проводилися цікаві й змістовні вечори, зустрічі, конкурси, змагання.

Біля будинку культури в 1965 році був поставлений пам’ятник вождю пролетаріата та засновнику радянської влади В.І. Леніну, у 1975 році споруджено меморіальний комплекс на честь земляків, які не повернулися з фронтів Другої світової війни . Він являє собою скульптуру та стелу з висіченими на ній прізвищами загиблих качкарян. Навколо насадили гарний парк з каштанів, осокорів, тополь, ялин, бузку. У їх тіні спочивають під обеліском розстріляні фашистами партизани , біля стели у невеликих клумбочках лежать перенесені з софіївського кладовища останки радянських бійців, які загинули, визволяючи Качкарівку в 1944 році.

Будинок культури – це місце, де проводяться всі урочистості : мітинги, демонстрації, вибори, зустрічі, збори, свята, концерти тощо. У 1986 році був проведений капітальний ремонт приміщення та його оформлення , але 2003 року внаслідок попадання блискавки згоріла сцена та пошкоджена частина глядацького залу. Ремонт поки що не проведений через відсутність коштів, але будинок культури працює , як і раніше , тільки заходи проводяться у просторому фойє. Директором є Демченко Юрій Опанасович. Музичним керівником працює Молибог Володимир Вікторович. Керівником вокальних гуртків є Чекамова Галина Дмитрівна, художнім керівником – Бабенко Леся Вікторівна, керівником гуртків – Коваленко Людмила Іванівна. На посаді директора будинку культури перебувало багато людей, але найкраще клуб працював , коли ним керувала Мельник Тамара Опанасівна. Це вмілий організатор, людина творча і сміливої думки. Крім того, вона керувала в радянські часи , коли культурі та пропаганді надавалося великого значення. Т.О. Мельник залучала до роботи вчителів, ветеранів війни та праці, спеціалістів, школу, проводила цікаві тематичні вечори, зустрічі, сучасні обряди. За відмінну роботу в культурно-просвітницькому закладі профспілок у 1983 році Мельник Т.О. нагороджена знаком ВЦСПС « За досягнення» та багатьма грамотами.

Музичний супровід здійснював оркестр народних інструментів, у склад якого увійшли місцеві музиканти, а також надала деяку допомогу Бериславська музична школа. Склад оркестру: Савенко І.А., головний агроном радгоспу, -домра, Чекамов Ф.Є.- домра, викладач музичної школи – скрипка, Маршал Любов, школярка – бандура, Полтавченко С. , робітник радгоспу , - баян, Кириленко А., школярка,- бандура, ще на двох бандурах грали школярі, вчитель музичної школи Медведєв Вадим і випускник школи Коломійчук В.М. акомпонували на баянах. До речі, Коломійчук В.М. перебував на посаді концертмейстера в будинку культури все своє трудове життя до 2010 року. Він же акомпонував хору.

Робота драматичних гуртків

Драматичні гуртки в селі, як уже було сказано, працювали ще на початку 20 столітття. Аматори сцени ставили п’єси українських авторів: Шевченка, Котляревського, Старицького , Карпенка – Карого. Самодіяльні артисти самі готували костюми та декорації, виконували музичні твори, бували з виступами в сусідніх селах. Спочатку вистави йшли у чайній товариства тверезості, а потім у народному будинку по вулиці Мороза, де нині мешкає Шумілова В. Був ще літній кінотеатр, в якому теж виступали самодіяльні артисти. Так у 1949 році ними була поставлена вистава за п’єсою О.Левади і Л.Гросса «Ой, у полі нивка», режисер А.Г. Нос. Головні ролі виконували Марія Кривошея, Борис Михайлик, Іван Боренко, В. Кононенко, К Лисенко, Ф. Колозенко, завідував клубом Свєчніков.

У 1957 році силами сільських артистів була поставлена опера І.Котляревського «Наталка Полтавка» І хоч її постановнику Приходьку Віктору Федоровичу ледве перевалило за двадцять, вистава пройшла успішно і стала улюбленою для глядачів. Її показали в сусідніх селах – Саблуківці , Дудчанах, Софіївці, Новокаїрах. Артисти володіли напрочуд гарними голосами, тому їм під силу була українська класика. Роль Наталки виконувала старша піонервожата школи Коваленко Нюся Микитівна, Петра- працівник ремонтної майстерні Невінчаний Володимир, Терпелихи – лаборант лікарні Манічкіна Марія Дмитрівна, возного – голова профкому Жидков О.І.. виборного - бухгалтер Боренко Микола, роль Миколи – Гармаш Микола , водій.

У 70--х роках репертуар драматичного гуртка розширився. Були поставлені такі твори як « На перші гулі» С.Васильченка, А. Макайоного « Трибунал», «По ревізіі» Старицького, « Печка на колесе» . Активними учасниками драматичного гуртка були Сулима Володимир, Барков Володимир, Розін Віктор, Мартинюк Галина , Леськів Зіновій, Леськів Надія, Івершень В. та інші. Керівником драматичного колективу була Мельник Т.О. , а режисером на громадських засадах – Сулима Таміла Григорівна. П’єси були майстерно поставлені й полюбилися селянам. Мельник Т.О. як керівника було відзначено Дипломом Секретаріату правління Союзу письменників СРСР за активну пропаганду творів радянської драматургії.

Культурно – масова робота

Працівники будинку культури у радянські часи надавали великої уваги поширенню нових обрядів, ідейно – політичній та пропагандистській роботі. Тут проводилися зустрічі з визволителями села від фашистської окупації, учасниками Великої Вітчизняної війни, видатними кіноакторами, проводилися урочисті реєстрації шлюбу, проводи в армію, отримання першого паспорта чи трудової книжки, урочисті збори з приводу професійних свят та багато інших заходів. Селяни зустрілися з акторами О. Матешко, А. Талашко, Н. Ільїною, Г.Дворниковим, Н. Шестак та іншими, з Героєм Радянського Союзу О.Д.Каневським та його побратимами, Героєм Франції В. Сачалеллі . Часто приїздили в село театри, цирк, філармонії, артисти естради і, звичайно , керівники області та району. До кожного свята чи видатної події готувалися концерти сільської художньої самодіяльності , а також проводилися огляди виступів качкарівських талантів.

Качкарівський будинок культури не втрачає своїх позицій і зараз, хоч потребує капітального ремонту у зв’язку з пожежею 2003 року, облаштування опалення, поновлення технічного оснащення. Жителі села сподіваються на кращі часи і на те, що один із найстаріших у районі закладів культури відродиться до ще активнішого життя.

Фото

Фрагменти кам’яних хрестів, знайдених на території будинку культури
с.Качкарівка 2010року, що свідчить про те, що він побудований на кладовищі

Такий вигляд мав будинок культури після війни

Учасники недільника по відбудові Будинку культури 1959 р.

Вигляд Будинку культури після відбудови 1964 року.

Мемоліальний комплекс біля будинку культури

Фото 1938 року. Учасники художньої самодіяльності. Справа перша у нижньому ряду Кривошея М.

Фото 1938року. Фрагмент з вистави «Назар Стодоля» за п’єсою Т.Шевченка

1957рік. Силами сільських аматорів сцени була поставлена опера за п’єсою І.П.
Котляревського «Наталка Полтавка»

1957рік. У ролі Наталки – Коваленко Г.М., Петра – В.Невінчаний, Миколи – М.Гармаш.

1957 рік. Керівник хору Приходько Віктор Федорович з активними учасниками художньої самодіяльності Коваленко В., Кривошеєю Т., Мартиненко М.

15.12.1949року. Фрагмент вистави за п’єсою О.Левади і Л.Гроєса «Ой, у полі нивка». Режисер А.Г. Нос. У головних ролях : Наталі Загірної – М.К. Кривошея, Павла Кириловича – Б.П. Михайлик, Дмитра Очерета – І.М. Боренко, Романа Волошина – А.Г. Нос, Яші – В.П. Кононенко, Галинки – К.Лисенко, Віталія Скакуницького – Ф.П. Колозенко. Завідувач сільського клубу Свєчніков.

Учасники художньої самодіяльності початку 50-х років. Серед них Маричева В.А., Боженко М., Кривошея М., Савенко Г.

Запрошення передовому токарю Голівщуку Миколі Порфировичу на урочисте відкриття Качкарівського Будинку культури. 1965 рік.

Квиток на перший концерт Херсонської філармонії у Качкарівському Будинку культури 25 лютого 1965 року.

Невдовзі після війни хор у такому складі відновив свою роботу.

1967 рік. Качкарівському хору присвоєно звання народного. Виступ хору в Київській філармонії на республіканському фестивалі.

1970 рік. Хор та оркестр народних інструментів

1969 рік. Качкарівський хор. Акомпаніатори Медвєдєв В., Коломійчук В., керівник хору Приходько В.Ф.

Жіноча група хору

1981 рік. Качкарівський народний хор після виступу на обласному огляді художньої самодіяльності.

1985 рік. Виступ Качкарівського народного хору на конкурсі «Сонячні кларнети»

Ветеран Качкарівського народного хору Шокурова Єфросинія Никифорівна

1985 рік. Жіночий вокальний ансамбль Качкарівської середньої школи. Керівник Чекамова Галина Дмитрівна.

Качкарівський народний хор у Карпатах

80-і роки. Сцени з вистав «Трибунал» та «На першій гулі». Ролі виконують Сулима В. та Мартиненко В.

80-і роки. Вшанування передовиків жнив

80-і роки. Зустріч з кіноактором Талашком.

80-і роки. Урочисті проводи в армію Браги В. Директор БК Мельник Т.О.

Народний дитячий хореографічний колектив «Веселка». 2003 рік. Керівник Бойко С.В.

Фото 2012 рік



З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1083 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

2012 р.




Copyright © Качкарівка 2012 | Сайт сделан в ITlux.com.ua