Історія Качкарівської лікарні

Однією з найдавніших установ не тільки села Качкарівка, а й Бериславського району є Качкарівська дільнична лікарня імені М.Г.Худини. Побудована вона ще в 1886 році земством й знаходиться до цього часу в старому приміщенні. У час відкриття вона розрахована була на 18 ліжок й обслуговувала не тільки Качкарівську, а й Золотобалківську волості. У її приміщенні знаходилося стаціонарне відділення з палатами, кімната для медичного персоналу, а також були збудовані склад, пральня, сушильня білизни, кухня тощо. У 1911 році були добудовані передопераційне та операційне відділення, приміщення для амбулаторії, житловий будинок для фельдшера та акушерки.

У 1913 році у лікарні працювали тільки 1 лікар, 2 фельдшери, 1 акушерка, 2 сестри милосердя та 2 няні. Вони стояли на охороні здоров'я селян, яких у 1912 році лише в Качкарівці проживало 5186 чоловік. У 1923 році Качкарівка стала районним центром Херсонського округу, Одеської губернії. У Качкарівський район входило 73 населених пункти. Органи нової влади надавали належної уваги налагодженню роботи закладів охорони здоров'я. У 1925 році медичну допомогу селяни одержували в лікарні на 16 ліжок, де працювало 7 медпрацівників, в т. ч. 1 лікар. Надалі кількість ліжок зростала, збільшувалася і кількість обслуги. Вже в ЗО - х роках XX ст. тут працювало 2 лікаря, 2 фельдшера, 2 акушерки, 6 медсестер, 8 санітарок. Була аптека й медпункт.

У роки Другої світової війни лікарню розширили до ЗО ліжок. Після визволення села від німецьких загарбників тут доліковувалися поранені. Звичайно, до деякого часу оснащення лікарні було недостатнім. Коли село не було електрифіковане, медичні інструменти стерилізувалися в стерилізаторах на примусах, автоклави теж працювали при допомозі примуса ( це така плитка, в якій горів гас). Вони дуже гуділи й чаділи. Була відсутня будь-яка діагностична чи лікувальна апаратура, проте лікарня надавала кваліфіковану допомогу жителям багатьох сіл: Качкарівки, Саблуківки, Дудчан, Новокам'янки, Милового, Новокаїр, Трифонівки.

Із 1949 року відновила роботу операційна. Хірург Воловенко Георгій Якович оперував апендицит, грижу і навіть виразку шлунку та видаляв жовчний міхур. Було пологове відділення. Тут з*являлися на світ нові громадяни країни, а також лікували гінекологічні захворювання. Штат обслуги значно зріс, так як вже працювало хірургічне відділення, рентгенкабінет, лабораторія, стоматологічний кабінет. Рентгенкабінет був дуже потрібний, бо в другому корпусі лікарні було відкрите туберкульозне відділення.

У 50-х роках XX ст. лікарня розширилася до 35 ліжок. Працювало 2-3 лікаря, стоматолог, 2 фельдшери, 2 акушерки, 13 медсестер, 2 лаборанти, 14 санітарок, 1 санітарний фельдшер, 1 дезинфектор. Особливого розквіту набула лікарня, коли головним лікарем був Заслужений лікар УРСР, кавалер двох орденів Леніна Микола Гаврилович Худина, який очолював колектив цього медичного закладу більше ЗО років. Це була людина, закохана у свою справу, висококваліфікований спеціаліст, лікар від Бога. Завдяки його старанням лікарня розвивалася, поповнювалася її матеріальна база.

У 1954 році для лікарні було придбано нові інструменти, обладнання, медична апаратура, яка працювала на електроенергії. У 1956 році був придбаний рентгенівський апарат, у 1958 році почали комплектувати кабінет фізичних процедур, обладнання якого продовжувалося до 1963 року. Для операційної було куплено апарат для наркозу.

У 1979 році радгосп «Дружба» подарував лікарні сучасне обладнання для стоматологічного кабінету.

У лікарні завжди був дружний і відданий справі охорони здоров'я колектив, який працював кваліфіковано, злагоджено і відповідально. Качкарівська дільнична лікарня була одним із кращих медичних закладів району.

Микола Гаврилович Худина

Годі й шукати у Качкарівці та в окружних селах людину, більш авторитетну й поважанішу за Миколу Гавриловича. Повагу селян до цього лікаря важко переоцінити. Ще й досі його згадують у селі добрим словом, і він це заслужив.

Микола Гаврилович Худина народився 17 жовтня 1892 року. Де, у які сім'ї він зріс, поки що невідомо, бо, як свідчать його колеги, Микола Гаврилович не любив про це згадувати, і тому до них закралася думка про те, чи не був він маленьким залишений матір'ю. Та й те, що закінчив Микола Гаврилович богоугодний заклад у Херсоні, свідчить про те, що більше всього він був сиротою. Кажуть, що до нього приїжджала жінка, яка ніби називалася матір'ю, але він сказав їй: «Я вас не знаю.»

Як там не було, але Микола Гаврилович закінчив відділення військових фельдшерів. До Качкарівки приїхав у 1911 році як фельдшер. Хотілося знати більше, стати лікарем, але навчатися на стаціонарному відділенні не було за що. Він вступає до Одеського медичного інституту заочно і навчається в ньому з 1927 по 1932 рік. Останній рік навчався на стаціонарі. Майже все життя пропрацював у Качкарівці, лише під час возз'єднання українських земель працював трохи у госпіталі у Львівській області. Велику Вітчизняну війну пройшов з 1941 по 1945 рік, працював у госпіталях на передовій, дійшов до Берліна, мав численні нагороди. Після перемоги над німецько - фашистськими загарбниками повертається до Качкарівки, яка стала йому рідною. Його призначають головним лікарем дільничної лікарні.

Особисте життя Миколи Гавриловича було не дуже щасливим, так як перша дружина померла, залишивши йому малолітню дочку Таню. Вдруге він одружився з вчителькою початкових класів Ольгою Дмитрівною. У них була спільна дочка Світлана. Діти одержали вищу освіту. Світлана Миколаївна деякий час працювала вчителем російської мови і літератури в Качкарівській середній школі, а потім виїхала в Нову Каховку, опікувала неповнолітнього сина Тетяни, яка рано померла. Світлана виховала його, але сама залишилася одинокою, померла в 53 роки, коли ще її мати Ольга Дмитрівна була жива.

Сім'я М.Г.Худини жила у квартирі при лікарні. Садиба потопала в саду і квітах. Таких квітів не було ні в кого. У першої Ольги Дмитрівни росли троянди і цвіли все літо, на клумбах майоріли яскраві багатолітні флокси, лілії, «анютині очки» та багато інших. Сім'я доглядала за пасікою. У Миколи Гавриловича була чудова бібліотека. У ній була зібрана дуже цінна медична література, різні довідники. Він постійно поповнював свої знання. Вже після смерті Миколи Гавриловича літературу Ольга Дмитрівна розпродала, коли Світлана хворіла. Деяку частину бібліотеки роздарували. Микола Гаврилович практично жив у лікарні, особистим господарством не займався. Його можна було побачити у відділенні не тільки вдень, а й вночі. За спеціальністю він був офтальмологом, але мало хто про це знав. Для качкарян він був просто лікар і лікував від усіх хвороб, був присутній при операціях та пологах.

1950рік, травень. Качкарівська участкова народна лікарня

1950рік, травень. Робітники Качкарівської участкової народної лікарні

60-ті роки, колектив лікарні

1960 рік, колектив лікарні після першотравневої демонстрації

1965, колектив лікарні на жовтневій демонстрації

1960 рік . Хор Качкарівської дільничної лікарні

Жіночий вокальний ансамбль Качкарівської лікарні 70-х років

Його пацієнтів вражало саме ставлення до хворого. Здавалося, що лікувало саме слово лікаря. Микола Гаврилович умів вселити надію на місце безнадії, оптимізм і віру замість відчаю і зневіри. І це допомагало організму боротися з хворобою і вижити. Його колеги відзначають інтелігентність, тактовність, коректність Миколи Гавриловича у відносинах як з пацієнтами, так і зі своїми підлеглими. Ніколи не підвищував голосу, звертався тільки на «Ви». Слава про чудового лікаря поширилася далеко за межі села. До нього їхали з бідами звідусіль, і він нікому не відмовляв. За багаторічну самовіддану працю Худину М.Г. було нагороджено двома орденами Леніна ( другий - на честь його 70 - річчя ), присвоєно високе звання Заслуженого лікаря УРСР, знято документальну стрічку про його життя і діяльність.

Головний лікар Худина М.Г. разом зі своїми колегами

Колегами Худини М.Г. були лікар - хірург Александрович Катерина Олександрівна, старша медсестра Голівщук Наталія Андріївна, фельдшер Званецька Станіслава Іванівна, медсестри Сльозка Марія Федорівна, Чвільова Варвара Григорівна, Кононова Неля Леонідівна, Шевченко Галина Іванівна, Невмивака Таміла Миколаївна, Тяжкун Лідія Степанівна, Ткач Ніна Іванівна, фельдшер Савенко Віра Юхимівна, зубний лікар Таранущенко Ніна Олексіївна, лаборант Манічкіна Марія Дмитрівна, завгосп Поберій Лідія Феофанівна, Землянський Сергій Маркович - дезинфектор та інші. У Миколи Гавриловича вони навчилися високої відповідальності за життя людини, чуйності й тактовності. Це вони передали молодому поколінню працівників лікарні свій досвід, традиції, які живуть і нині.

5 листопада 1963 року Миколи Гавриловича не стало, Він помер, коли йому був 71 рік. Колектив лікарні звернувся до органів влади з проханням присвоїти Качкарівській дільничній лікарні ім’я М. Г. Худини. Прохання було задоволено.

Микола Гаврилович, його дружина і дочка Світлана поховані поряд в Качкарівці на старому кладовищі. Їхні могили доглядають вдячні жителі села. З його родичів лише внук Микола жив у Новій Каховці, названий в честь діда і дуже схожий на нього зовні, але, на жаль, не лікар.

1970-ті роки, Колектив комуністичної праці Качкарівської лікарні

У лікарні завжди був дружний і відданий справі охорони здоров’я колектив, який працював кваліфіковано, злагоджено і відповідально. Качкарівська дільнична лікарня була одним із кращих медичних закладів району.

1965р. Колектив Качкарівської лікарні. 2-га зліва сидить фельдшер Званецька С.І.,
лікар Александрович К.О. 3-я зліва.

Працівники лікарні дбали не тільки про здоров’я своїх пацієнтів, а й про благоустрій території лікарні. Це був найкращий заклад у селі. Його приміщення буквально потопало в зелені дерев та кущів, цвіли яскравими квітами клумби, за туберкульозним відділенням був сад. Водопровід був відсутній, але у сквері була копанка, куди кіньми завозили воду з Дніпра, нею й поливали насадження.

1970-тіроки. Колектив поліклініки: внизу фельдшар Савенко В.Ю. головний лікар Терновський В, вгорі Божко Л.П. - акушер, санітарка Верьовка Л. ,медсестра Дудленко З.Т., реєстратор Бондаренко В.С., санфельдшер Щербак О.М.

1953р. Надання медичної допомоги хворій Удод М. У центрі - фельдшер Савенко В.Ю.

1970-ті роки. Фізпроцедуру відпускає Чвільова Варвара Григорівна

Довгий час вірним соратником і продовжувачем справи М. Г. Худини була старша медична сестра Голівщук Наталія Андріївна, яка відзначилася високою професійністю, добросовісністю у праці. Наталія Андріївна не тільки виконувала свої обов’язки, а й займалася вихованням колективу, була наставником молодих медичних працівників.

1973р. Голівщук Н.А.

Персонал лікарні – це представники сільської інтелігенції. Медпрацівники вели просвітницьку роботу в школі, серед населення, на виробничих об’єктах. Вони активні члени художньої самодіяльності. У лікарні навіть діяв хор під керівництвом вчителя музики Качкарівської середньої школи Приходька Віктора Федоровича.

1959р. На копанці сидять прийомна дочка лікаря Александрович К.О. Соня та медпрацівники.

У тіні розлогих каштанів стояли столи й лавочки, тут же хворі могли подихати свіжим повітрям, пограти в шахи чи доміно, зустрітися з рідними. У лікарні завжди був порядок і висока дисципліна. Сяяла білосніжна білизна на ліжках та білі халати на працівниках. Хворим обов’язково видавалися сорочки, піжами, легкі та теплі халати, черевики. У власному одязі перебувати в лікарні заборонялося. Для відвідувачів був визначений час, виділялися білі халати. У прийомному покої хворого обов’язково купали. У стаціонарному відділенні панувала тиша. Лікарня до 90-х років ХХ століття добре забезпечувалася медикаментами, тому пацієнти в стаціонарному відділенні лікувалися безплатно.

1977р. Працівники Качкарівської лікарні на жовтневій демонстрації.

У 60-х роках ХХ століття лікарня вже мала машину швидкої допомоги, а господарські справи виконувалися на гужовому транспорті. Довгий час улюбленицею працівників лікарні була кобилка, яку дбайливо доглядав їздовий Поберій І. Вона вірно служила охороні здоров’я теж.

Йшли роки, змінювалися керівники держави, які по-різному розглядали питання охорони здоров’я на селі. Але незважаючи на це , люди в білих халатах стійко стояли на своїх позиціях.

Хрустальов Степан Іванович.

Хоч Хрустальов С. І. в Качкарівській лікарні ніколи не працював, проте до охорони здоров'я качкарян мав безпосереднє відношення, бо дуже часто земляки зверталися до нього за допомогою, і він ніколи нікому не відмовляв. Був гордістю села і улюбленцем багатьох, хто його знав. Народився Степан Іванович в 1930 році в селі Одрадо - Кам'янка Бериславського району. Був єдиною дитиною в хорошій, добропорядній сім'ї.

1977р. Працівники Качкарівської лікарні на жовтневій демонстрації.

Хлопчик був дуже розумний і тягнувся до знань. Пішов до школи в 1937 році, а коли під час війни школа не працювала, ходив до вчительки Ткачової Ніни Кузьмівни, і та його навчала. Після закінчення середньої школи вступає до Дніпропетровського медичного інституту, який закінчує з відзнакою. Продовжує навчатися в аспірантурі, захищає кандидатську дисертацію з фармакології, а потім докторську в столиці СРСР Москві. Працював на кафедрі фармакології в Дніпропетровському медичному інституті та науковим співробітником науково - дослідної лабораторії, займався науковою роботою, писав наукові статті. Одержав наукове звання професора, проте залишився простим і доступним, завжди простягав руку допомоги своїм землякам у важку хвилину. Це була людина великої душі й високого професіоналізму, лікар від Бога. Мав незвичайні комунікабельні здібності, щирий i вiдвертий у спiлкуваннi з людьми, привiтний, чуйний. Жителi Качкарiвки, зневiрившись у мiсцевих лiкарях, їхали до Степана Iвановича i просили допомоги. Biн допомагав нaвіть незнайомим своїм землякам у боротьбi з найтяжчими хворобами.

1977р. Працівники Качкарівської лікарні на жовтневій демонстрації.

Сiльський хлопчина з периферiї, він своєю наполегливiстю домiгся вершин у життi й зробив великий внесок у розвиток вiтчизняної фармакологiї. Прожив небагато, помер раптово в 1977 роцi на 47 роцi життя. Цe був тяжкий удар для качкарян. Багато з його пацiєнтiв їздили до Днiпропетровська попрощатися зi cвоїм рятiвником. Пiсля його cмерті вони допомагали старенькiй матері Степана Iвановича. Його дружина теж рано померла. Дочка Оксана закiнчила Днiпропетровський медичний інститут, за фахом невропатолог, захистила кандидатську дисертацiю, працює в однiй з лiкаренъ Днiпропетровська i займається науковою роботою. Bнучка Степана Івановича Лiлiя теж продовжила сiмейну династiю - вона лiкар

Александрович К.О. з колегами Щербак О.М., Верьовкою Л.О.,
Савенко В.Ю Александрович Катерина Олександрівна

Тендітна жінка невисокого зросту. Важко уявити її в образі мужнього лікаря зі скальпелем в руках. Катерина Олександрівна була хірургом. Закінчила Іркутський медичний інститут в 1939 році. У 1951 році доля занесла її в Качкарівку, де й пропрацювала вона до виходу на пенсію. Учасник Великої Вітчизняної війни, працювала в госпіталях хірургом. Нагороджена орденами й медалями. Катерина Олександрівна все життя присвятила справі охорони здоров'я людей, вірна своєму покликанню. Катерина Олександрівна жила у власному будинку, мала сім'ю, прийомну дочку Соню. У неї була багата бібліотека. Часто Катерину Олександрівну запрошували на зустрічі в місцеву школу, під час яких вона ділилася спогадами про роботу та участь у Великій Вітчизняній війні.

Александрович К.О. і санфельдшер Щербак О.М. Щербак Ольга Миколаївна

Недаремно на фотографії Щербак О.М. поряд з хірургом Александрович К.О., адже молода випускниця медичної школи 1952 року стала операційною сестрою. А для цього потрібні неабиякі знання, навички та вміння, а ще велика сила волі, мужність, витримка, спритність. Всі ці риси й мала молода медсестра. Коли хірургічне відділення лікарні було закрите, Ольга Миколаївна стала санітарним фельдшером. У її обов'язки входив контроль за санітарним станом дитячих закладів, об'єктів громадського харчування та торгівлі, всього села. Ці обов'язки вона виконувала сумлінно, тому в магазинах, в закладах громадського харчування , у школах, дитсадках був порядок. Дбала Ольга Миколаївна і про належний санітарний стан сільських вулиць. У 90-х роках цю посаду ліквідували , а даремно, адже санстанція не в змозі добре контролювати ситуацію в районі, а кількість торгових точок значно зросла . Тому жителі села часто згадують Щербак О.М. , яка довгі роки стояла на сторожі санітарно – епідеміологічного благополуччя не тільки Качкарівки , а й навколишніх сіл.

Чвільова В.Г. (справа), 1952р.

Чвільова Варвара Григорівна

Народилася в 1930 році на Полтавщині. У 1952 році закінчила Гадячинську дворічну школу медсестер й одержала призначення в Качкарівську дільничну лікарню. Спочатку працювала маніпуляційною сестрою поліклініки, а в 1962 році пройшла курси спеціалізації і стала медсестрою фізіотерапевтичного кабінету. Працювала до виходу на пенсію до 1988 року. Була активним членом профкому, учасником хору.

Зі спогадів Савенко Віри Юхимівни

Я все своє трудове життя працювала на посаді фельдшера Качкарівської дільничної лікарні. Це були 1950-80- ті роки. Лікарня завжди проводила велику профілактичну роботу. Систематично робилися щеплення. Вже на п’ятий день після народження дитини проводилася вакцинація проти туберкульозу – БЦЖ, а потім у 7,12, і 17 років – реактивація. Кожен рік робили щеплення на чутливість до туберкульозу – реакцію Манту. Якщо виявляли схильність до захворювання , дітей обстежували та призначалися профілактичні засоби, посилали до санаторію. Все доросле населення проходило флюорографію (були виїзди установки з районної лікарні). Робили профілактичні щеплення проти дифтерії, кіру, коклюшу, стовбняка.

Особливу увагу надавали попередженню хвороб у дітей. Щороку усіх дітей оглядали провідні спеціалісти району. Бригади лікарів виїжджали у школи Качкарівки, Милового, Суханового, Червоного Яру, обстежувати дітей та виявляли різні хвороби зору, слуху, хребта, відставання в рості, ожиріння і інше. Дітей з патологією направляли в районну поліклініку на обстеження і призначали лікування. Воно надавалося в більшості безкоштовно, а якщо брали тоді батьки ліки в аптеці , то вони були тоді дуже дешеві.

Робота з дітьми в нашій лікарні була налагоджена добре. До 1 року дитину щодня відвідувала патронажна медсестра. Вона надавала допомогу молодим мамам у догляді за дитиною, порадами, завчасно виявляла відхилення в розвитку дитини. Педіатр оглядав малят двічі на місяць. Огляд продовжувався в яслах, дитсадку, школі. По профілактичній роботі наша лікарня завжди була на першому місці. Належна увага надавалася і дорослому населенню. Двічі на рік всі жінки проходили огляд на виявлення злоякісних пухлин на ранніх стадіях. Медичний персонал робив подвійні обходи на виявлення цукрового діабету, гіпертонії та ін. Разом з тим перевіряли санітарний стан дворів і вулиць.

Роки роботи в нашій лікарні – це були мої найкращі роки в житті. Дуже хорошим був мікроклімат в колективі. Всі молоді, мали хороші знання зі своєї справи, уміли добре працювати і добре відпочивати. На належному рівні працював профспілковий комітет з 9 чоловік. Він організовував роботу в колективі. Був створений хор з медсестер і санітарок, художньому керівнику платила за роботу профспілкова організація. Дуже гарно відзначалися всі свята. Для дітей працівників лікарні влаштовувалися новорічні ранки. Діти водили хороводи, співали ,танцювали, читали вірші, а потім Дід Мороз роздавав їм подарунки. Було весело як дітям, так і дорослим. Профспілка всі витрати брала на себе, а також виділяла путівки в санаторії та будинки відпочинку для працівників лікарні. За добросовісну працю нагороджували медалями та грамотами, цінними подарунками.

Колектив був дружний, всі працівники проявляли чуйність та милосердя, небайдужість до чужої біди. Я дуже вдячна долі, що мені довелося працювати в такому колективі.

01.03.2006р.

Панасенко Сергій Іванович
Головний лікар Качкарівської дільничної лікарні з 1979 року по даний час.

Народився 13 листопада 1954 року в м. Марганець Дніпропетровської області. У 1978 році закінчив Кримський медичний інститут в м. Сімферополь, інтернатуру проходив у медичній частині Херсонського бавовняного комбінату. З 1979 року працює на посаді головного лікаря Качкарівської лікарні. Висококваліфікований спеціаліст, хороший організатор. Колектив лікарні, яким він керує, неодноразово займає почесні місця в оглядах та змаганнях медичних закладів. Панасенко С.І. нагороджений багатьма грамотами обласного та районного управлінь охорони здоров'я. У 1983 році нагороджений знаком «Отличник здравохранения». Депутат Бериславської районної ради кількох скликань. Виховав двох доньок, які пішли по стопах батька і стали лікарями.

Колектив лікарні: медсестра - Верьовка Л.І., старша медсестра - Бутівчак Н.М., працівник реєстратури - Кравців Н.М., головний лікар - Панасенко С.І., патронажна медсестра - Горівщенко О.В., санітарка - Будай Н.І., працівник реєстратури - Бондаренко В.С., ззаду: водій - Бутівчак М.І., фельдшар - Травнева Л.М., завгосп Зарічна Т.

У палаті стаціонарного відділення. Медсестра Погрібна Л.В.

У кабінеті фізичних процедур. Медсестра Пащенко Р.М.

2007р. Працівники амбулаторії

Працівники кухні Донченко О.В., санітарка Лата О.Л. і водій Бутівчак М.М.

Колектив лікарні біля новобудови

У жовтні 2007 року відновлено роботи по будівництву лікарні.
Виділенно 1,5 млн. гривнів на продовження будівельних робіт.

У новій лікарні планується на першому поверсі розмістити адміністративні кабінети, поліклініку тощо, а на другому поверсі - стаціонарне відділення. Придбано деяке діагностичне та профілактичне обладнання. Лікарня буде обслуговувати жителів сіл Качкарівки, Саблуківки, Милового, Новокаїр, Суханового.

Фото 2012 рік

З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1083 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

2009 р.

P.S. Висловлюю щиру подяку Савченко Вірі Юхимівні та Василенко Любові Павлівні за допомогу в написанні даного нарису.