В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
Карта КачкарівкиКарта Саблуківки
В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
e-mail   пароль    
реєстрація | забув пароль

12 грудня 2017
Схід сонця   08:20
Захід сонця   16:57

Мы в odnoklassniki.ru
Мы в facebook.com
Мы в twitter.com


Українська Атлантида
Поема про море

Поштове відділення

Історія Качкарівського поштового відділення

Нині важко собі уявити велике село без пошти, а були такі часи, коли у Качкарівці вона була відсутня. Так, газета «Юг» 13 (26) вересня 1903 року писала в статті «Місцеві потреби: «Про прогрес тут можуть тільки побазікати, але людей, здатних серйозно узятися за громадську справу тут майже немає. Жадібні апетити поодиноких осіб задовольняються за рахунок громади легко, а ось про пошту й телеграф… говорять, правда, давно, але розмовами й закінчується справа. Між тим, улаштування пошти було-б прямо вигідно для поштового відомства. Справа у тому, що на відстані 36 верств розташовані 4 станції: Григор’ївка, Мелове, Дудчани і Гаврилівка, між тим, як земська пошта на ту ж ( мабуть, відстань) мають тільки станції: Григор’ївка, Качкарівка і Гаврилівка. Улаштувавши поштовий тракт, за зразком земського, можливо було-б вигадати значну суму, що йде на утримання однієї зайвої станції. У результаті отримується те, що пошта відвозиться від нашої пристані у глухе сільце Дудчани з тим, щоб іноді надовго завалятися у сумці листоноші. Точно так само ми за кожну депешу переплачуємо по 1 крб. 60 коп. посильному туди і назад, а між тим тут чимало комерційного люду, що часто удається до послуг телеграфу, а для дудчанців телеграф, окрім хіба місцевого поміщика, геть зайвий. Усе це тим більш дивно, що у нашій волості рахується приблизно 10 т.(исяч) мешканців, і якщо з кожного мешканця збирати по 3 к.(карбованці) на руки, то вистачило б на обов’язкове утримання пошти перші три роки громадою. Чи скоро позбудеться наша громада своєї інертності, чи скоро зрозуміє свої вигоди, важко угадати. Поки вона не виявила ані у чому своєї самостійності».

Як бачимо, когось таки хвилювала проблема відкриття поштово – телеграфного відділення. Справа набирала розвитку, бо 24 грудня 1903 року (6 січня 1904 р.) та ж газета «Юг» знову піднімає це питання:

«Наші селяни починають прокидатися. Днями на сільському сході ухвалене рішення громади з метою клопотати про відкриття у с. Качкарівці поштово – телеграфного відділення. Громада згодна зі свого боку дати приміщення, обслугу, опалення і освітлення , а волость дає коней і бере на себе деякі витрати. Треба сподіватися, що навколишні поміщики та взагалі усі ті , яким часто доводиться удаватися до послуг пошти й телеграфу, підуть на зустріч цій назрілій необхідності своїм посильним внеском, оскільки, крім того, що дає сільська громада на гарне починання, вельми легко зібрати».

26 грудня 1903 року (6 січня 1904 року) сходкою громадян Качкарівки було прийняте рішення про відкриття поштового відділення.

Спогади Горівщенко Тамари Костянтинівни

Під час Великої Вітчизняної війни і після війни десь до 1950 року поштове відділення с. Качкарівка знаходилося по вул.. Мороза ( потім там проживала Шарантай Дар’я Кирилівна, а зараз мешкає Харлагіна Л.). У 1950 чи в 1951 році його було переведено у будинок позаду церкви, вище будинку Андрусенка Дмитра Корнійовича, з іншого боку був магазин « Госптовари» і кафе. Там поштове відділення було до 196о року, а потім перенесено у будинок на розі вул.. Леніна і Червоноармійської, поблизу млина, і розміщувалося в одному будинку із сільрадою.

Я працювала у поштовому відділенні все своє трудове життя – 41 рік і пройшла шлях від листоноші до начальника відділення. Після закінчення 7 класів у 1953 році вступила до поштового відділення ученицею, навчалася у вечірній школі, закінчила 10 класів і в 1955 році стала відомчою листоношею, що розносила пошту лише робітникам села, тим, хто не працював у колгоспі, по території всіх трьох колгоспів.

Колгоспникам розносили пошту листоноші, які працювали від колгоспів і там отримували зарплату. Лише кореспонденцію отримували у поштовому відділенні. Це були спочатку Козакова Ніна Григорівна, а потім Нос Уляна Порфирівна – обслуговували колгосп ім.. Кірова, Меркотан Федот Іванович , а згодом Шокур Сазон Іванович та його дочка Ніна обслуговували колгосп «Металіст», Колісниченко Іван Явтухович обслуговував колгосп «Пам’ять Ілліча» - Саблуківку. До 1960 року с. Софіївку обслуговували Хижняк Василь Митрофанович, старе Милове – Кравченко Тамара Мефодіївна.

Крім обов’язків листоноші, я повинна була доставляти пошту до відділення з Берислава і роздати її поштарям. Тому пошту доводилося доставляти, як доведеться : і моторним катером від рибцеху, який по березі збирав рибу, і літаком – кукурудзником, пароплавом, який заходив до Качкарівки, і трактором, і підводою від села до села. Взимку , коли були великі замети, доводилося в заметіль ночувати в степу, бо не могли залишити кореспонденцію, і в дощ, коли трактором притягували грузовик з поштою, бо хороших доріг тоді не було. Після того, як пошту було привезено, її потрібно було ще й рознести по селу. Більшість робітників жила в центрі села, а були й такі, що жили далеко на краю села і в Саблуківці. Було дуже важко.

У 1960 році перейшла на посаду телефоністки. Працювала на комутаторі по змінах, була відомчою телефоністкою і працювала вдень, а вночі працювали телефоністки від колгоспів Зобал Катерина Іванівна і Позивай Надія Василівна. У 1970 році цю посаду було скорочено, бо з’явилася АТС- автоматична телефонна станція. Комутатори відійшли у минуле. Нова АТС обслуговувала жителів Качкарівки і Саблуківки. У кожен будинок було проведено радіо. Мене було переведено на посаду старшого листоноші, а потім на посаду заступника начальника відділення зв’язку. З 1985 по 1988 рік працювала начальником Качкарівського поштового відділення, потім знову стала заступником начальника пошти і в 1994 році вийшла на пенсію.

У поштовому відділенні приймали й видавали посилки, бандеролі, грошові перекази, передплачували газети і журнали для населення і доставляли їх в кожен будинок. Листоноші розносили пенсію.

У різні часи змінювалися начальники поштового відділення . Так, у період з 1950 р. по 1953 . начальником був Лисенко Іван.

З 1954 по 1959 р. – Отченашенко Михайло Михайлович,

з 1960 по 1984 р.р. – Нос Василь Гнатович,

з 1985 по 1988 р.р. – Горівщенко Тамара Костянтинівна,

з 1989 по 1996 р.р. – Старостенко Зінаїда Михайлівна.

З 1997 року по даний час начальником працює Коломієць Валентина Анатоліївна.

У 1960 році всі колгоспні листоноші перейшли до відділення зв’язку, стали відомчими листоношами. Центр обслуговувала Бондаренко В.С., потім Зварич Г.Г., Зайцева Л.Ф.; другий відділок обслуговував Будько Олександр Єлізарович, потім Антоненко К., Моторигіна Л.. третій відділок обслуговувала Будько М.Е., потім Щербак Н., Литовченко С.. У Саблуківці носила пошту Вершняк Н.С., потім Мостова В.С.

Листоноші почали одержувати велосипеди, сумки, сезонне взуття, спецодяг лише близько 1975 року. Ніякими пільгами листоноші не користувалися. Зарплата у листоноші у 1954 році становила 35 – 36 крб., а згодом стала 70 крб. Профспілкова організація працівників зв’язку надавала путівки своїм працівникам до санаторіїв Радянського Союзу.

Через дуже велике навантаження і малу зарплату серед листонош була велика плинність кадрів. Коли не було радіо та телевізорів, кожна сім’я передплачувала газети і журнали. У 70-х роках рівень життя населення став підвищуватися, преса тоді коштувала дешево , тому кількість передплат була великою. Пошту привозили спеціальною машиною надвечір , бо машина розвозила пошту в інші села, а наша точка була останньою. Багато преси передплачували організації та установи. Кожного дня одержували по 3 – 4 мішки газет і журналів, до 1000 листівок, особливо перед святами, до 50 посилок та бандеролей.

Найбільш популярними були такі газети: «Правда», «Известия», «Наддніпрянська правда», «Труд», «Аргументи і факти», «Зірка», «Піонерська правда», «Комсомольська правда», журнали «Огонек», «Радянська жінка», «Крестьянка» , «Работница», « Перець», «Крокодил», «Барвінок», «Мурзилка», «Малятко» та багато – багато інших.

За хорошу роботу працівникам зв’язку виносилися подяки, вручалися почесні грамоти, у кінці року видавалися премії, надавалася премія на передплату газет і журналів. Фотографії передовиків вивішувалися на районних дошках пошани. Це було, звичайно, приємно.

1915-1916 року. Стоїть справа перший працівник відділення зв’язку Покутній Іван Семенович. У 30-х роках він був начальником качкарівського поштового відділення.

У царській Росії для працівників зв’язку була введена уніформа.

1928 рік. Група членів «Спілки народного зв’язку» Качкарівського району. Справа наліво: Стоять Жила А., Смола, Лещенко, невідомий, Галяган. Сидять: справа наліво: Скрипка, Покутній І.С., Вовк, Голокоз, Курбач, лежить Покутній Леонід.

1966 рік. Начальник відділення Нос В.Г., його дружина , заступник начальника – Горівщенко Т.К., листонаша – Будько О.Є. на першотравневому святі.

1963 рік. Телефоністка Горівщенко Т.К.

Горівщенко Т.К. Фото з районної дошки пошани.



З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1083 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

2012 р.




Copyright © Качкарівка 2012 | Сайт сделан в ITlux.com.ua