Історія храму Покрови Пресвятої Богородиці
в селі Качкарівка Бериславського району Херсонської області
Свято-Покровський храм, що височить посеред села Качкарівки, - єдина у Бериславському районі культова споруда, яка була побудована ще в перше десятиліття ХХ століття. На відміну від інших будівель, які були перетворені на спортивні зали, клуби, Качкарівська церква вистояла всі незгоди і зберегла до нашого часу всю свою велич та красу.
Сьогодні є незаперечним фактом те, що саме церквою, релігійними інституціями християнського світу протягом усього тисячоліття формувалися і стверджувалися ті підвалини духовності, без яких немислиме існування цивілізації на Землі. Не випадково ми звертаємо нині свої погляди і помисли до Храму - світоча і джерела найвищих моральних цінностей Божих заповідей, геніальних у своїй простоті й разом з тим таких необхідних усім у житті.
Ось таким джерелом духовності, своєрідним оберегом мешканців Качкарівки став храм Покрови Пресвятої Богородиці. Велична і горда будівля розміщена на пагорбі у центрі села, і купол, і дзвіницю видно навіть на лівому березі Дніпра, незважаючи на те, що його ширина тут сягає до 8 кілометрів. Хоч не виблискують вони золотом, як скажімо, київські храми, та своєю довершеністю і красою Свято-Покровська церква не поступається столичним
Кажуть, що храм стоїть на хорошому місці, де акумулюється позитивна енергетика Землі та Неба, інші твердять, що церкву охороняє сама Богородиця з Ангелами. Хто його знає, але те, що храм уцілів навіть після попадання снаряда у дзвіницю, - це незаперечний факт. Очевидці свідчать, що від вибуху верх дзвіниці розколовся, піднявся і впав… на своє місце. Ще й зараз видно цю тріщину в середині дзвіниці.
Архівні документи свідчать про появу церкви Покрови Пресвятої Богородиці на початку 20 століття. Різні джерела називають різні дати – 1910, 1911, 1912 , а дехто з дослідників не згодні і з цими датами.
Храм збудований за проектом О.И. Бернардацці, уже покійного на той час, дуже відомого архітектора, що спорудив багато приватних будинків, зокрема у Кишиневі та Одесі.
До наших днів дійшов переказ про історію заснування храму Покрови Пресвятої Богородиці, який розповідає про те, що коли велика імператриця Росії Катерина II у 1787році подорожувала Дніпром до Криму, то зупинялася на перепочинок у Качкарівці. Як відомо з історії, попереду процесії будувалися "потьомкінські села", щоб у цариці та іноземних послів , які були в складі делегації, склалося позитивне враження від півдня країни. Була збудована в Качкарівці невелика церковка, щоб, втомившись у дорозі, імператриця могла помолитися тут, пообідати та відпочити.
А набагато пізніше біля невеликої церкви було зведено величну будову сучасного храму. Майстри не сліпо копіювали візантійські зразки, а доповнювали їх місцевими елементами, вписуючи у природний ландшафт. За основу храму в с.Качкарівка взято хрестово-купольний тип храму. Основною рисою церкви є те, що внутрішній простір, перекритий склепінням, у плані має форму хреста, над середньою частиною якого височить один купол. За допомогою підпружних арок та парусів купол і тримається. Відсутні колони,як у багатьох храмах, це створює видимість простору й широти. Цьому допомагає лазуровий колір склепіння. Збудований храм з пиляного каменю, кажуть, привезеного з Одеси. Дах вкритий листовим залізом. На куполі 8 віконних прорізів, у кожному зовнішньому елементі теж по 3-6 вікон з шестикутними шибками. Тому в денний час храм не потребує додаткового освітлення. Купол зовні зелений, а всередині лазурово-голубий, що зображує небо. По чотири сторони намальовані 4 євангелісти. Купол увінчаний хрестом на славу глави Церкви - Ісуса Христа. Над входом у храм збудована висока дзвіниця в три яруси, на верхньому висять дзвони. Вони скликають віруючих на молитву та сповіщають про важливі частини служби.
При вході в храм зовні влаштована паперть. Всередині храм розділяється на три частими:
- притвор,
- власне храм, або середня частина храму, де стоять віруючі,
- вівтар, де здійснює богослужіння священнослужитель і знаходиться найголовніше місце у всьому храмі – святий престол, престольна , де здійснюється таїнство святого причастя.
Вівтар відділяється від середньої частини храму іконостасом, який складається з кількох рядів ікон і має троє врат. Середні врата називаються царськими, тому що через них сам Господь Ісус Христос невидимо проходить в святих дорогах, Через царські ворота нікому не дозволяється проходити, крім священнослужителя. Над царськими братами висить ікона Покрови Пресвятої Богородиці, в честь якої освячено храм. На території церкви розміщуються будиночки для приїжджих віруючих, приміщення, де здійснюється обряд хрещення, та будинок, в якому проживає священик. У східній частині двору можна побачити могилу, а на хресті викарбувано, що в ній покоїться прах "строителя храма Илии». Прихожани доглядають за могилою, правлять панахиду в день святого Іллі.
Скромна могила протоієрея Ілії, "строителя храма"
Новий надгробок на могилі "протоирея Ильи, строителя храма"
відбудований влітку 2007року о. Ігорем (Марценюком) за кошти пожертвувань.
Відомо, що церква існувала значною мірою за рахунок пожертвувань громадян. Так, до Качкарівської церкви у 1865 році «парафіяни, державні селяни офірували до своєї парафіяльної Покровської церкви: жертовник і надпрестольний балдахін вартістю 185 руб., вільні матроси-парафіяни тої ж церкви: срібну визолочену гробницю з футляром вагою 2ф.12з. вартістю 110 руб., два перламутрових хреста вартістю 5 руб.; а Качкарівські мешканці Димитрій Чумаченко та Іван Колозенко обидва разом офірували для тієї ж церкви панікадило вартістю 130 руб." ("Єпархиальные ведомости ",№4,1865г.).
У 1894 році до церкви знову надійшли пожертвування на суму 274руб. 75коп. ("Єпархиальные ведомости", №8,1894 г.)
Відразу після жовтневого перевороту влада починає наступ на церкву. Усе майно було передано на баланс місцевої ради, тобто воно ставало власністю держави. Ремонт віруючі могли здійснювати за свій кошт. Усі релігійні процесії надворі без дозволу влади заборонялися . Із Свято-Покровської церкви було загалом вилучено 28ф. 46 з.,з яких спочатку було залишено 10ф. 14з., які вилучили-таки повторно дещо пізніше.
На 21 березня 1923 року з усіма громадами, в тому числі й Качкарівською, були укладені договори, приймалися Статути релігійних общин, в яких зазначалося, що « религиозное общество не обладает правами юридического лица", "лишены права приобретать всякого рода имущество", "не допускать присутствия на собраниях, собеседованиях, докладах, чтениях или при преподавании догматов своей веры лиц моложе 18 лет, за что несут уголовную ответсвенность ", " религиозное общество ликвидируется ".
На 1 січня 1926 року вже були позбавлені прав організовувати общину священики Бериславщини, серед них і священик Свято-Покровської церкви "Пухальський Михайло Павлович ,1867,українець" та "Полтавчанко Сафон Йосипович ,1866, українець, диякон ".
Так поступово церква сходила на Голгофу. У листопаді 1923 року усі договори ліквідували, церкви позакривали, а священиків репресували. Як згадує секретар райкому комсомолу 1929-1931 років М.С. Ольховий, до 1930 року церкву в Качкарівці не чіпали. "В ней исправно проводились богослужения. Со звоницы раздавался колокольный звон, как бы веселя секретаря райпарткома и председателя райисполкома.» Сам голова райвиконкому Ткачов був у церкві старостою. У кінці 1929 року був конфіскований будинок священика Ліпського, який стояв напроти райкому партії, тепер в ньому розмістили райком партії і комсомолу.
Із спогадів того ж М. С. Ольхового: "К концу февраля 1930 года было собрано свыше 70% подписей, что предостаточно оказалось для закрытия церкви. Президиум РИКа принял постановление: Качкаровскую церковь закрыть. Всю утварь храма национализировать и передать сельскому совету для использования. Колокола, звоницы, золотая и серебряная посуда, кресты и прочее были отданы государственному банку, а парчевые ризы, покрывала, занавеси - сельскому райклубу для реквизита художественной самодеятельности". Церкву закрили, а ось під клуб пристосувати не вдалося. Люди були не задоволені. Появилися церковні ходоки, які зібрали підписи, щоб повернути церкву віруючим. Вони цього домоглися, і церква знову відкрила двері для прихожан.
Під час Другої світової війни будівля храму зазнала деяких пошкоджень. Церква під час окупації не діяла, німці тримали в ній зерно. Після перемоги храм відновив роботу. А на місці хрестів, які були збиті, звили гнізда лелеки, і качкарівська дітвора бігала дивитися, як лелеки носять з плавнів своїм малятам гадюк, як вони зчиняли клекіт, зсовуючи своїх дітей з гнізда, щоб ті вчилися літати.
Такий вигляд мав храм після Великої Вітчизняної війни.
У кінці 50-хроків XX століття за кошти Одеської єпархії церкві було надано ремонт; будівлю поштукатурили, пофарбували купол, вікна, двері, поставили хрести.
Із часів відкриття церкви більшість служителів культу користувалися заслуженим авторитетом і повагою парафіян. Серед таких настоятелів документи називають Михайла Пухальського.
Одним із головних напрямків діяльності церкви завжди було посильне поширення освіти і грамотності. У Качкарівці в 1894 році функціонувала церковно-приходська школа, в якій навчався 41 учень, в т.ч. 5 дівчаток.
Збереглися дані про іспити при Ново-Кам’янській церковно-парафіяльній школі учнями з Качкарівської церковно - приходської школи. Це були селянські діти: 12-річні Антоніна Олексіївна Іванченко, Ганна Григорівна Коваленко та 11-річна Василина Єлисеївна Любенко (чи Люберко), яка склала іспити із середнім висновком "5 ", а з рахування навіть "5+ ".Наступного року з качкарян випускалися 13-річні Уляна Костянтинівна Проскура і Фекла Микитівна Савенко. Успіхи їх були від "5 " балів до "З " з двома мінусами (ДАХО,ф. 198, оп. 1,стр. 112). Діти усно здавали Закон Божий, співи, церковно-слов’янську грамоту, російську мову й рахування, письмово російську мову і чистописання. Приймали іспити аж 8 чоловік: протоієрей, 4 священика, 3 вчителя.
За радянських часів церква не займалася навчанням дітей, школярам заборонялося ходити до церкви. Тільки в 90-х роках XX ст. діти одержали можливість відвідувати церкву. Отець Ігор організував при церкві недільну школу для дітей. Вони вивчають Закон Божий, беруть участь у церковних обрядах, їх можна побачити в селі під час різдвяних свят з вертепом. Деякі діти служать в церкві (Бутівчак І, Піддубцев Р.,Марценюк М.), співають в церковному хорі випускники загальноосвітньої школи Кравчук Ю., Єрмоленко І., Марценюк М., а Новодон В. і Артюхов Р. закінчили духовну семінарію.
Щорічним є відзначення храмового дня: 14 жовтня на свято Покрови.
До самого встановлення радянської влади церква вела метричні книги, облік людей за віком, склад сім’ї тощо. Жалування священика до революції становило 147 рублів. Це досить пристойна зарплата на той час. Духовні особи мали службове житло. У кінці 80-х років церкву було повністю реставровано. Збережені кольори стін, архітектура храму, ікони. І хоч немає в храмі дорогих ікон і прикрас, але він вражає легкістю і свіжістю інтер’єру, чуття якогось небесного простору бірюзово-лазурових барв, світла й божественності. Подібних храму Покрова Пресвятої Богородиці немає в районі та й, мабуть, в області.
1985р. Визволителі с. Качкарівка в гостях у настоятеля храму Покрови Пресвятої Богородиці
Церква встала з руїн. Відновлюється Віра, Надія, Любов. Духовність шукаємо у храмі. Все частіше в ньому бачимо атеїстів та тих, хто свою віру ховав глибоко в душі. Церковна община діє. Гарно співає хор. Віруючі мали змогу прикластися до ікони й поклонитися святим мощам Серафима Саровського, які побували в храмі. Придбано для церкви мощі преподобних Іова та Амфілофія, копія стопи Божої Матері, привезеної з Почаївської лаври. Підтримуються зв’язки з церквами навколишніх сіл. Великий вклад у справу відродження церкви і віри внесли настоятель Віктор (Орлов), церковні активісти Сачук Н.М., Щербак Н.Г., Місяйло Д.Ю., Місяйло Г., Місяйло А. Настоятелем храму Ігорем (Марценюком) проводиться робота по закладенню саду біля церкви на місці пустирища, де колись височіла перша в Качкарівці церковна споруда. Церква вшановує своїх благодійників, які жертвують кошти на розвиток храму. Це Сачук Н.М., Калінчук І.Г., Місяйло А.М., Загреба Х.К., Коваленко Н.Е., Скрильникова Л.В., Кравчук М.,Савченко В.В. та ін. Діяльність церкви активізувалася з приходом у неї о. Димитрія Юревича. Ним випущений перший буклет про церкву, він досліджує її історію, залучає до храму школярів.
Життя іде. Змінюються цінності й орієнтації, держава і влада, а Храм стоїть, нагадуючи нам про те, що треба дбати про душу, бо вона - вічна.
До нашого часу збереглася у храмі печатка, яка підтверджує його статус.
БІОГРАФІЧНІ ДАНІ ПРО АРХІТЕКТОРА СВЯТО-ПОКРОВСЬКОЇ ЦЕРКВИ В с. КАЧКАРІВКА
ЛІТЕРАТУРА: Тимофієнко В.І Зодчі України кінця ХУІІІ - початку XX століть: Біографічний довідник.-К.:НДІ ТІАМ,1999-с.34-36 БЕРНАРДАЦЦІ ОЛЕКСАНДР ЙОСИПОВИЧ (1831-13.08.1907) - архітектор, будівельник. Народився у П'ятигорську в родині архітектора Джузеппе (Йосипа) Бернардацці котрий разом з братом приїхав зі Швейцарії і поступив на російську службу. Початкову освіту отримав вдома, 1843р. вступив, а 1850р. закінчив з відзнакою Будівельне училище в Петербурзі й одержав звання архітекторського помічника по І розряду. 1850 року був призначений помічником архітектора в Бессарабську будівельну і шляхову комісію. Під час Кримської війни влаштовував переправу через Дністер при с. Маяки для 12-ї дивізії генерала Ліпранді. З 1856 до 1877р. працював на посаді міського архітектора Кишинева, де керував брукуванням вулиць і виконав наступне: перебудова будинків гімназії (1863 р.) й клубу; залізничний вокзал (проект Г.Лонського).(...)
(...) Автор низки пам’ятників, а саме: пам’ятники родини Лемме і Новикову на Старому християнському кладовищі в Одесі (не збереглися);
Грати навколо дуба біля пам’ятника Олександру II в Олександрівському парку в Одесі (не збереглися); пам’ятник Олександру III і військам біля посаду Нова Прага (1889р.). (...) (...) За проектом О.И.Бернардацці збудована Покровська церква (1910 р.) в с.Качкарівка на Херсонщині. (...)
(...) 3а великий внесок в архітектурно-будівельну справу Бернардацці був удостоєний звання інженера-архітектора, 1900 р. обраний почесним членом Ради Петербурзького Інституту цивільних інженерів та почесним членом Петербурзького товариства архітекторів.
Вів активну громадську роботу. З 1881 року - член Російського Технічного товариства, де з 1890 року - голова архітектурного відділу Одеського відділення, 1891 року - товариш голови по технічній і професійній освіті, 1895 року - почесний член товариства, на засіданнях якого зробив багато доповідей з різних питань. Щорічно залучався до праці в різноманітних комісіях і експертизах відносно будівництва на теренах всього Півдня України, член журі багатьох конкурсів.
Брав участь в роботі з’їздів російських зодчих, де виступав з доповідями і в дебатах, влаштовував виставки своїх творів. На І заїзді російських зодчих був обраний заступником голови Техніко-будівельного відділу…
На III з’їзді головував на засіданнях технічного відділу, на засіданні художнього відділу зробив доповідь «Народний музей майбутнього».
Фото 2012 рік
