В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
Карта КачкарівкиКарта Саблуківки
В селі Річка Софіївка Школа За селом Саблуківка Панорами Відео
e-mail   пароль    
реєстрація | забув пароль

12 грудня 2017
Схід сонця   08:20
Захід сонця   16:57

Мы в odnoklassniki.ru
Мы в facebook.com
Мы в twitter.com


Українська Атлантида
Поема про море

Герої – качкаряни

Герої Радянського Союзу – качкаряни

Качкарівка стала батьківщиною двох Героїв Радянського Союзу – Мороза Євгена Євдокимовича та Шейка Бориса Пилиповича, але качкаряни вважають своїм земляком і уродженця села Софіївка, яке вже зникло, Героя Радянського Союзу Гардимана Григорія Івановича . І ось чому . Село знесли в 60 – х роках минулого століття, а частину жителів переселили в Качкарівку. Вулицю , на якій проживають софійчани, назвали в честь їхнього славного Героя – Гардимана.

Мороз Євген Євдокимович

Мороз Є.Є. народився 1904 року в Качкарівці. Після школи закінчив військове училище. Брав участь у боях з японськими мілітаристами. Указом Президії Верховної Ради йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу 17 листопада 1939 року за мужність та відвагу.

Бойові подвиги Є.Є. Мороза у роки Другої світової війни відзначені двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки та багатьма медалями. Крім того, Уряд Монгольської Народної Республіки нагородив його Почесною Грамотою і знаком «Учасник боїв Халхин – Голу».

Герой – танкіст

Танковий взвод 4 – го окремого танкового батальйону ордена Леніна танкової бригади імені М.П. Яковлєва під час боїв з японськими інтервентами біля озера Хасан 15 разів атакував противника, проявивши при цьому відвагу й героїзм, високу бойову виучку. Командував ним лейтенант Євген Мороз.

… Ворожа батарея займала вигідну позицію і не давала нашій піхоті можливості просунутися вперед. Лейтенант Мороз повів в атаку свої «БТ -7». Ворог зосередив весь вогонь на головному танку. Один із снарядів влучив у гусеницю, але екіпаж сміливців продовжував громити загарбників. Батарею було знищено. Лейтенант Мороз зумів вивести з поля бою пошкоджений танк, не залишив його на позиціях ворога.

А ось ще епізод з бойового життя героя.

Атака наших танкістів була стрімкою і навальною. Ворожі батареї відкрили шквальний вогонь і не припиняли його навіть тоді, коли червонозоряні танки увірвались на позиції японської піхоти. Взвод лейтенанта Мороза потрощив кілька гармат , пройшовся по окопах піхоти. Чимало знахабнілих завойовників знищили танкісти. Та раптом запалав один наш танк. І тоді лейтенант пробився на допомогу товаришам, вивіз екіпаж з поля бою.

Під час іншої танкової атаки ситуація повторилась. Командир і цього разу врятував своїх бійців, причому знищив ворожу батарею, яка вела вогонь з укриття.

Таких боїв у славного воїна було чимало. Його танк був серед тих, які повели нашу піхоту на остаточний штурм позицій інтервентів і вигнали їх з нашої землі.

В листопаді 1939 року старший лейтенант Мороз Євген Євдокимович з групою героїв Хасану був у Москві. Тут він одержав найвищу нагороду Батьківщини – орден Леніна і Золоту Зірку Героя Радянського Союзу.

Шейко Борис Пилипович

Народився і виріс Шейко Б.П. у Качкарівці. У 1927 році був призваний на дійсну службу. Згодом закінчив військове училище і став командиром. Служив на далекому Сході. Тут і застала його звістка про напад німецько – фашистських загарбників на нашу країну.

Звання Героя Радянського Союзу присвоєно Указом Президії Верховної Ради СРСР від 30 жовтня 1943 року.

… В кінці 1942 року Забайкальська стрілецька дивізія одержала наказ вирушати на захід. У лютому наступного року вона вже прибула на Центральний фронт , вступила в бій з гітлерівцями.

Майор Шейко гарячим словом, особистим прикладом командира запалював на бойові подвиги бійців свого 43 – го Даурського стрілецького полку.

Одна з дивізійних газет писала:

«Жорстокі бої точилися за висоту – підрозділ радянських воїнів вибивав звідти ворога. Мужністю й відважністю відзначився офіцер Шейко. Під час атаки ворожих позицій він йшов попереду бійців, запалюючи їх на подвиг. Підрозділ зайняв висоту. Гітлерівці втратили в цих боях близько 300 чоловік убитими і 500 пораненими».

Армійська газета «Вперед» писала про інший героїчний подвиг хороброго воїна: « Борис Пилипович Шейко одним з перших переправився на правий берег річки Н. В одній із сутичок, залишившись з трьома бійцями, він відбив атаку гітлерівського взводу

За участь у боях з фашистами Борис Пилипович був нагороджений орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни 1 ступеня.

Особливу мужність і відвагу майор Шейко проявив у боях за Дніпро в жовтні 1943 року. Тоді дивізія забайкальців, зламавши шалений опір гітлерівців, вийшла до великої ріки і з ходу почала її форсувати.

Борис Пилипович був серед бійців, які першими переправилися на правий берег. Тут їх зустріла автоматно – кулеметним вогнем гітлерівська застава. Офіцер Шейко, уникнувши прямого бою, вивів десантників у тил ворожого заслону і в короткій сутичці знищив його.

Потім десантники переправились в село Козогори, де, за одержаними від полоненого відомостями, знаходився штаб фашистської дивізії. На околиці села зав’язався бій. Гітлерівців ця смілива вилазка налякала. Вони почали розбігатись.

А в цей час на плацдарм почало прибувати підкріплення. Вони розширювали захоплені позиції. Вранці фашисти зробили спробу скинути забайкальців у Дніпро. Майор Шейко організував відбиття атак ворожих підрозділів , які підтримувалися 8 танками. Сім разів кидалися гітлерівці на окопи , в яких засіли радянські воїни, і кожного разу відкочувалися назад, залишаючи десятки вбитих і поранених.

Плацдарм було утримано. З нього наші війська розпочали штурм ворожої оборони, продовжили свій рух уперед.

А на грудях Бориса Пилиповича Шейка засяяла Зірка Героя Радянського Союзу.

Війну Борис Пилипович закінчив у Берліні. Його груди прикрасили 17 урядових нагород.

Григорій Іванович Гардиман

«… Тринадцять мужніх радянських воїнів близько доби вели бій з шістьма фашистськими танками, але не здали своїх рубежів…» ( Красная звезда» за 13 березня 1942 року).

З перемогою верталися додому солдати. А його все не було. Жінка виходила назустріч кожному солдату – односельцеві:

- Не чули про мого Григорія, не стрічали?

Солдати ховали погляди. Тоді вона йшла до хати, виймала з шухляди поштову листівку, в котрий раз читала: «Дорога Лідо. Дорогі мої діти Михась, Рая і Лора. За мене не хвилюйтесь. Все буде гаразд. Ворогові не перемогти нас. Живіть здорові і щасливі. Ваш Гардиман Г.І. Вересень 1941 р.» За чотири роки ні чутки, ні звістки. І аж ось, уже в сорок шостому, надійшов пакет: «Політруку Гардиману Григорію Івановичу присвоїти звання Героя Радянського Союзу посмертно».

… Народився Григорій Іванович у селі Софіївка Бериславського району Херсонської області. Батько загинув у громадянську. Коли Григорій підріс, пішов працювати. Молотобоєць, шахтар, слюсар, тракторист, комбайнер, бригадир механізаторів, керуючий відділком радгоспу «Бериславський» - був там, куди посилали.

Та ось війна! Не забудуться дні відступу. Стрілецька рота, в якій лейтенант Гардиман був політруком, прикриваючи відхід частин у районі села Спаського на Донбасі, опинилася в оточенні. Втрачено зв’язок, закінчуються набої. Вирішили пробиватися до своїх. І де кулею, де гранатою, а де багнетом пробила – таки купка сміливців шлях до своїх.

І знову бої. В березні 1942 рота утримувала оборону на одній з важливих висот під Ростовом. Гітлерівці намагалися будь – що відбити вигідну позицію і ввели в дію 6 танків. За танками йшли близько батальйону піхоти. А наших бійців було всього тринадцять.

- Ні кроку назад ! – скомандував лейтенант Гардиман.- Бити лише з найкоротшої відстані.

Один за одним спалахували танки. Два повернули назад. За ними відкочувалися недобитки піхоти.

- Братці! Ворог тікає! Ура! – оглянувся на своїх бойових побратимів Гардиман. Але не озвався ніхто. Тоді Гардиман схопив ще дві гранати і кинув їх у гущу ворожої піхоти. Гримнули вибухи. Але, ніби спіткнувшись, раптом схопився за груди й останній з тринадцяти.

… Він спить вічним сном у братській могилі біля села Політвідділівське на Ростовщині. І пам’ятником йому любов і вдячність народу.( «Люди подвигу». Збірка. Видавництво « Маяк», 1967 р.).

Нариси написані на основі газетних публікацій різних років.



З. Я. Будько , ветеран педагогічної праці,

директор Качкарівської ЗОШ 1083 – 2005 р.р.,

керівник краєзнавчих гуртків

2011 р.




Copyright © Качкарівка 2012 | Сайт сделан в ITlux.com.ua